Стаття ЗО. Цивільна дієздатність фізичної особи

1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та не­сти відповідальність у разі їх невиконання.

2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодек­сом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених за­коном.

1. Стаття ЗО ЦК визначає поняття однієї із найбільш фундаментальних кате­горій цивільного права — дієздатності фізичної особи. Під поняттям «цивільна дієздатність» законодавець у коментованій статті розуміє здатність фізичної особи своїми діями: а) набувати для себе цивільних прав; б) здійснювати набуті цивільні права; в) створювати для себе цивільні обов'язки; г) виконувати ство­рені цивільні обов'язки; д) нести відповідальність у разі невиконання створених для себе обов'язків.

Деякі автори висловлюють точку зору, що до складу цивільної дієздатності додатково слід включати також і здатність фізичної особи нести відповідальність за спричинену нею шкоду, а не тільки невиконання обов'язків. На нашу думку, коли фізична особа заподіює своїми діями шкоду іншій особі, то вона вже не виконує покладений на неї ч. З ст. 13 ЦК обов'язок, відповідно до якого не до­пускаються дії особи з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Внаслідок цього таку складову цивільної дієздатності, як здатність фізичної особи нести відповідальність за спричинену нею шкоду, не потрібно відокремлювати, оскільки вона включає і здатність нести відпові­дальність у разі невиконання створених для неї обов'язків.

На відміну від того визначення цивільної дієздатності, яке наводив ЦК УРСР 1963 p., положення коментованої статті вказують на динаміку цієї юридичної категорії. Це означає, що фізична особа з метою забезпечення власних інтересів та потреб може не лише набувати цивільних прав, але й здійснювати їх. У той самий час для досягнення вказаної мети фізична особа може не лише набувати цивільних обов'язків, але й виконувати їх. Невиконання покладених на неї ци­вільних обов'язків за загальним принципом юридичної синхронності повинно тягнути за собою цивільну відповідальність.

2. За юридичною природою цивільна дієздатність, як і цивільна право­здатність фізичної особи, є специфічним суб'єктним цивільним правом. З огля­ду на зміст цивільної дієздатності законодавець абсолютно справедливо вказує, що її має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект даної категорії виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєї цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєї волі роби­ти свої дії відповідними до своїх обов'язків.

У випадку, коли фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вона може бути певним чином ущемлена в обсязі та у змісті своєї дієздатності. Таких правових наслідків неспроможності особою усвідом­лювати значення своїх дій чи керувати ними законодавець передбачає декілька:

обмеження цивільної дієздатності з огляду на вік фізичної особи, що обумовлюється недостатнім досвідом для адекватного сприйняття дійсності і, відповідно, належного здійснення дієздатності в повному обсязі (статті 31—32 ЦК);

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи з огляду на психічний роз­лад, на який вона страждає, чи наявність у неї певних зловживань, що унеможливлюють адекватність її поведінки (ст. 36 ЦК);

визнання фізичної особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого пси­хічного розладу;

обмеження дієздатності фізичної особи в частині відшкодування завданої нею шкоди, коли вона була завдана нею у стані адієздатності, зумовленої раптовою втратою усвідомлення значення своїх дій та змоги керувати ними (ст. 1186 ЦК).

3. Цивільна дієздатність на відміну від правоздатності не може бути однако­вою для усіх фізичних осіб. Вона може суттєво змінюватись і за змістом, і за обсягом, залежно від обставин. Обсяг дієздатності встановлюється ЦК відповідно до віку для кожної категорії фізичних осіб: повнолітніх (ст. 34 ЦК), неповнолітніх ст 32 ЦК) та малолітніх (ст. 31 ЦК). Окремо обсяг цивільної дієздатності може встановлюватись ЦК залежно і від інших індивідуалізуючих обставин, зокрема, таких як громадянство, стать, стан здоров'я тощо. В окремих випадках обсяг цивільної дієздатності фізичної особи може зумовлюватись її специфічним правовим статусом. Так, наприклад, кожен із подружжя при розпорядженні майном, перебуває у праві спільної сумісної власності, повинен отримати згоду на це від іншого із подружжя. При цьому для укладення одним із подружжя договорів, потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. З ст. 65 СК).

Обмеження цивільної дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Так, наприклад, загальні підстави та порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи передбачається ст. 36 ЦК.