Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми поса¬дових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довід¬ники).
Тарифна система оплати праці використовується для розпо¬ділу робіт в залежності від їх складності, а працівників — в залежності від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробіт¬ної плати.
Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) про¬вадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів), що встановлюються у розмірах, не нижчих, ніж визначені генеральною, галузевою (ре¬гіональною) угодою.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колек¬тивом органом.
Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітни¬кам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов'язків. Право на підвищення
розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікацій¬ний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості про¬дукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.
Посадові оклади службовцям установлює власник або упов¬новажений ним орган відповідно до посади і кваліфікації праців¬ника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у ме¬жах, затверджених у встановленому порядку мінімальних і мак¬симальних розмірів окладів на відповідній посаді.
(Стаття 96 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, №2032-12 від 04.01.92, в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96, № 1766-ІП від 01.06.2000)
1.  Однією з визначальних ознак зарплати як виду трудового доходу є те, що розмір оплати визначається по заздалегідь визна¬чених нормах і розцінках. Сукупність цих настанов визначає пев¬ний тип (вид) організації оплати праці.
Під час реформування економіки України склалися два основ¬них типи організації праці: тарифна та безтарифна (розподільча) системи організації оплати праці.
Частина перша коментованої статті передбачає, що основою організації оплати праці є тарифна система. У сучасних умовах тарифна система забезпечує соціальний стандарт в оплаті праці однакової вартості: по-перше, тарифна система виступає як гарант реалізації визнаного міжнародною практикою принципу однакової оплати за однакову працю; по-друге, як правова система вона га¬рантує кожному найманому працівникові, оплата якого здійсню¬ється на підставі безтарифної системи, рівень зарплати, не ниж¬чий передбаченого тарифною системою для аналогічних робіт.
2. Спосіб перетворення робочої сили, пристосування її до кон¬кретних умов виробництва здійснюється з допомогою тарифної системи. Тарифна система — це сукупність норм, визначених централізовано або локально, які забезпечують диференційовану оплату праці, в залежності від складності роботи, умов праці та її інтенсивності, природно-географічних умов, характеру праці.
Показником складності виконуваної роботи є розряд, за яким тарифікується певна робота. Водночас розряд також є показни¬ком рівня кваліфікації самого працівника. Розмір оплати праці робітника зростає в міру підвищення розряду виконуваної ним роботи (оплата праці завжди здійснюють залежно від розряду виконуваної роботи).
Залежність розміру оплати праці від умов виконання роботи проявляється в тому, що він змінюється залежно від групи умов.
Розрізнюють умови:
а)  нормальні;
б)  важкі і шкідливі;
в)  особливо важкі і особливо шкідливі.
За роботу з шкідливими умовами праці встановлюються допла¬ти в розмірі до 12 % тарифної ставки (окладу), а на роботах з особ¬ливо шкідливими умовами праці — до 24 % відповідно. На підста¬ві галузевих тарифних угод і колективних договорів доплати на підприємстві за роботу з шкідливими і особливо шкідливими умо¬вами праці можуть встановлюватись в більш високих розмірах.
Інтенсивність праці (робота на конвейєрах, станочному облад¬нанні) також є підставою для диференціації оплати через тариф¬ну систему.
Природно-географічні умови пов'язані з необхідністю ком¬пенсувати робітникам витрати в зв'язку з їх перебуванням в умо¬вах підвищеного для їх здоров'я ризику і впливають на розмір оплати праці через визначені законом доплати, на які збільшу¬ється заробітна плата робітників підприємств, організацій, роз¬ташованих в таких місцевостях.
Тарифна система як сукупність норм включає такі елементи, закріплені цими нормами: тарифно-кваліфікаційні довідники (характеристики), тарифні ставки, тарифні сітки, схеми посадо¬вих окладів.
3. Тарифні ставки (годинні, денні, місячні) — це розмір вина¬городи за працю робітникам, зайнятим на різних видах робіт пев¬ної складності, за відповідну одиницю часу (годину, день, місяць). Тарифну ставку завжди виражають в грошовій формі, і її розмір зростає з підвищенням складності роботи. Правове значення та¬рифної ставки визначається тим, що вона є основною, відносно постійною частиною зарплати, а також розрахунковою величиною для визначення розміру надбавок, доплат, премій тощо.
На роботах, де нормування здійснюється шляхом визначення норм часу, як правило, застосовуються годинні тарифні ставки, а на роботах, нормування яких здійснюється із застосуванням змін¬них норм виробітку — денні тарифні ставки. Місячні тарифні ставки застосовуються для робітників, праця яких безпосередньо не впливає на кількісні результати виробництва і вони знахо¬дяться на годинній оплаті праці.
4.  Розмір тарифної ставки першого розряду, незалежно від форм власності, не може бути нижче мінімального розміру заро¬бітної плати, передбаченого законом. Дана тарифна ставка за¬стосовується для оплати простої праці, яка не потребує будь-якої кваліфікації робітника.
Мінімальна тарифна ставка визначається державою у вигляді мінімальної заробітної плати. Розміри тарифних ставок диферен¬ційовані в залежності від складності робіт і кваліфікації робітни¬ків, а також інших факторів, які мають важливе значення для даного підприємства (умови і місце виконання робіт, значення роботи для підприємства, кон'юнктура ринку тощо).
Оскільки розмір тарифних ставок є предметом угоди в колек¬тивному договорі, тарифні ставки за одну і ту саму роботу можуть бути різними на різних підприємствах. Укладаючи індивідуальний трудовий договір, його сторони також можуть відійти від діючих на підприємстві тарифних ставок, підвищивши їх для даного ро¬бітника. Проте, включивши умови про оплату праці в зміст тру¬дового договору, сторони в подальшому можуть змінити їх тіль¬ки в порядку, передбаченому для переведення на іншу роботу.
5.  Більш висока оплата за більш складну працю визначається за допомогою тарифної сітки.
Тарифна сітка — це шкала коефіцієнтів, що встановлюють спів¬відношення в оплаті праці працівників в залежності від складності виконуваних робіт. Основне призначення тарифної сітки — це диференціація тарифних ставок в залежності від об'єктивних, за-гальновизнаних чинників (складності праці і відповідальності робітників).
Тарифні сітки мають такі параметри: тарифні розряди, тарифні коефіцієнти (кількість їх визначається складністю робіт і вироб¬ництва), діапазон тарифної сітки, міжрозрядні співвідношення.
Співвідношення між розмірами тарифних ставок в залежнос¬ті від розряду виконуваної роботи визначається через тарифний коефіцієнт, зазначений в тарифній сітці для кожного розряду. Тарифний коефіцієнт першого розряду дорівнює одиниці. По¬чинаючи з другого розряду, він зростає і досягає своєї макси¬мальної величини для останнього, найбільш високого розряду, передбаченого тарифною сіткою. Співвідношення тарифних кое-фіцієнтів першого і останнього розрядів називається діапазоном тарифної сітки. Міжрозрядне співвідношення — це співвідно¬шення тарифних коефіцієнтів сусідніх розрядів.
Основне призначення тарифної сітки — це диференціація тарифних ставок в залежності від об'єктивних, загальновизнаних чинників (складності праці і відповідальності робітників), тому конкретні тарифні співвідношення повинні бути такими, щоб стимулювати підвищення професійно-кваліфікаційної майстер¬ності працівників і результат їх праці.
Згідно з рекомендаціями щодо визначення заробітної плати працівників в залежності від особистого внеску працівника в кін¬цеві результати роботи підприємства, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 44 від 31 бе¬резня 1999 p., діапазон тарифної сітки (співвідношення ставок оплати праці її крайніх тарифних розрядів) визначається наявні¬стю робіт різної складності та коливається від 1:1,6 до 1:2,5.
Залежно від діапазону тарифної сітки може встановлюватися кількість розрядів. Від 5 до 10 розрядів, як свідчить практика, є цілком достатнім для обгрунтованої диференціації ставок заро¬бітної плати.
При визначенні міжрозрядних тарифних коефіцієнтів слід додержуватися деяких вимог:
—  міжрозрядна різниця повинна становити не менш як 10 відсотків;
—  шкала тарифних коефіцієнтів будується рівномірною або прогресивною, коли тарифний коефіцієнт кожного наступного розряду підвищується більш як на 10 відсотків;
—  шкала тарифних коефіцієнтів будується прогресивно-ре¬гресивною (де вихідні діапазони — більше ніж 1:2,0), коли до 4— 5 розрядів йде прогресивне зростання тарифних коефіцієнтів, а далі зростання зменшується.
Виходячи з цих вимог, пропонується декілька варіантів тариф¬них сіток з оплати праці робітників.
Варіант І — для підприємства, де відсутні складні та високо¬технічні роботи і застосовується просте устаткування та пристрої.