Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов ви¬конуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, ре¬зультатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати пра¬ці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
(Стаття 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91, в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96)
1. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винаго¬роди за працю захищається законом.
В умовах ринкової економіки зміст категорії «заробітна пла¬та» формується на ринку праці, де власник робочої сили, спро¬можний до праці, зустрічається з власником засобів виробницт¬ва, які необхідні для реалізації цієї спроможності. Відносини, які виникають між ними, — це відносини трудового найму, що яв¬ляють собою надання громадянином своєї робочої сили в обмін на певну грошову винагороду. Розмір цієї винагороди визнача-ється вартістю робочої сили, яка існує до початку конкретного виробництва і побічно пов'язана з його результатами. Вона ви¬значається обсягом товарів і послуг, які забезпечують відтворен¬ня робочої сили, грошова форма якої (її ціна) і є заробітна плата.
Розмір заробітної плати за працю на підставі трудового до¬говору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів остан¬ньої та господарської діяльності підприємства. За своєю струк¬турою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із дода¬ткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (до¬плати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, перед¬бачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компе-нсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
2. Зарплата як правова категорія показує конкретні права і обов'язки учасників трудових правовідносин з приводу оплати праці. З цієї точки зору зарплата є однією з умов найму, визначе¬них угодою між сторонами трудових правовідносин і обов'язко¬вих для використання.
Заробітна плата, будучи одним із видів трудового доходу, по¬стає як оплата за найману працю і саме вона (зарплата) є умовою договору трудового найму. При цьому оплаті підлягає праця як функція робочої сили, тобто жива, а не уречевлена праця, як в цивільно-правових договорах. Тому результат праці має значен¬ня лише для визначення розміру оплати, а не права на оплату. У зв'язку з цим право на оплату виникає і в тому випадку, коли працівник з незалежних або залежних від нього причин не вико¬нав необхідний обсяг роботи.
Сторони трудового договору, заздалегідь, до початку трудо¬вого процесу, досягнувши домовленості про грошовий розмір оплати праці, діють у власних інтересах, межі яких встановлені законодавством, трудовим договором та іншими нормами, дію¬чими в сфері оплати праці.
Слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання. Державне регулю¬вання оплати праці полягає, зокрема, в установленні розміру мі-
німальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, кому¬нальній власності, працівників підприємств, установ та організа¬цій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Зако¬ну «Про оплату праці»).
З цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (ре¬гіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях від-повідно до Закону «Про колективні договори і угоди».
Згідно зі ст. 21 КЗпП, ст. 20 Закону оплата праці за контрак¬том визначається за угодою сторін на підставі чинного законо¬давства, колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.
3. Законодавством України забороняється будь-яке зменшен¬ня оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи в іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця про¬живання (ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).
Таким чином, закріплюючи право кожного на винагороду за працю, держава забороняє будь-яку дискримінацію в оплаті пра¬ці однакової вартості. Роботодавець не повинен встановлювати оплату праці, що погіршує стан працівника в порівнянні з ви¬значеним в законодавстві, наприклад, передбачити зарплату нижче мінімального розміру, визначеного законом. Максимальний роз¬мір оплати будь-яким рівнем не обмежується. Виходячи з цього, роботодавець може запропонувати працівнику, крім зайнятих в бюджетній сфері, більшу або меншу оплату в порівнянні з тією, що за таку ж працю буде визначена іншим роботодавцем: ринко¬вий механізм відрегулює ціну робочої сили за принципом одна¬кової оплати за працю однакової вартості. Чим більше буде по¬пит і менше пропозиція, тим вищя буде заробітна плата даної вартості і, навпаки, чим менше попит і вище пропозиція, тим меншим буде рівень зарплати такої праці, яка ризикує бути неза-требуваною.
Право громадян на заробітну плату захищене законом. .Зако¬нодавство про оплату праці грунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю, законів України «Про оплату праці», «Про колективні договори і умови», «Про підпри-ємства України» та інших законодавчих актах України.