Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

Published by Консультант on Сб, 03/21/2009 - 10:05

 

Стаття 92.Виключно законами України визначаються:
1)   права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і сво­бод; основні обов'язки громадянина;
2)   громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іно­земців та осіб без громадянства;
3)   права корінних народів і національних меншин;
4)   порядок застосування мов;
5)        засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного про­стору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6)   основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпе­чення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охоро­ни дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7)   правовий режим власності;
8)   правові засади і гарантії підприємництва; правила конку­ренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10)   засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11)   засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12)   організація і діяльність органів виконавчої влади, основи дер­жавної служби, організації державної статистики та інформатики;
13)    територіальний устрій України;
14)    судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової ек­спертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
15)    засади місцевого самоврядування;
16)    статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17)    основи національної безпеки, організації Збройних Сш Украї­ни і забезпечення громадського порядку;
18)    правовий режим державного кордону;
19)    правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзви­чайної екологічної ситуації;
20)    організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21)    організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;
22)    засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є зло­чинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушення­ми, та відповідальність за них.
Виключно законами України встановлюються:
1)   Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і фун­кціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційно­го ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення дер­жавного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обі­гу державних цінних паперів, їх види і типи;
2)   порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
3)   одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;
4)   порядок використання і захисту державних символів;
5)   державні нагороди;
6)   військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
7)   державні свята;
8)   порядок утворення і функціонування вільних та інших спе­ціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, від­мінний від загального.
Законом України оголошується амністія.
У цій статті реально відбився принцип пріоритету (верховен­ства) закону в системі інших нормативно-правових актів, за до­помогою якого здійснюється правове регулювання найважливі­ших суспільних відносин. Тим самим уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законо­давче регулювання, хоча вона може приймати закони й з інших питань своєї компетенції (див. ст. 85 Конституції).
Найважливіше коло питань, що мають регулюватись виключ­но законом, стосується прав людини і громадянина, основних обов'язків громадянина, прав корінних народів і національних меншин (пункти 1—3 ч. 1). Це означає, що всі основні рішення, які стосуються вказаних конституційних прав і свобод, повинні прийматись у формі закону.
Другою великою групою питань виключного регулювання законом є питання економічної і соціальної основи держави і суспільства, які є визначальними для формування соціально-еко­номічного ладу і соціальної держави: основи соціального захис­ту, форми і методи пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу і сім'ї; материнства і дитинства; вихован­ня; правовий режим власності; правові засади підприємництва; засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації транспорту і зв'язку; порядок утворення і функціо­нування вільних та інших спеціальних зон, що мають економіч­ний чи міграційний режим, відмінний від загального (пункти 5— 8ч. 1,п. 8ч. 2).
З огляду на важливу роль у політичній системі суспільства виключно законом регулюються засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації (п. 11 ч. 1).
Враховуючи важливість демографічних та міграційних про­цесів, Конституція теж відносить їх засади до виключного визна­чення законом (п. 10 ч. 1).
Велика група питань стосується організації і функціонуван­ня органів законодавчої і державної виконавчої влади, тобто най­важливіших елементів механізму держави, а також місцевого са­моврядування: організація і діяльність органів виконавчої влади; організація і порядок проведення виборів і референдумів, статус столиці, спеціальний статус інших міст (пункти 12, 15, 16 ч. 1).
До цієї ж групи належать питання, пов'язані з забезпеченням функціонування правоохоронних органів держави: питання су­доустрою, судочинства, статусу суддів, засади судової експертизи,організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, осно­ви організації та діяльності адвокатури, засади цивільно-право­вої відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративни­ми та дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, оголошення амністії (пункти 14, 22 ч. 1, ч. 3), та з вико­нанням спеціальних державних функцій: одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів, порядок вико­ристання і захисту державних символів, державні нагороди, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання, державні свята (пункти 3—7 ч. 2).
Пункт 1 ч. 2 ст. 92 Конституції спрямований на забезпечен­ня виконання бюджетно-фінансової функції парламенту, яка зна­ходить вираз у праві парламенту затверджувати Державний бюд­жет України, регулювати систему оподаткування, податків і зборів, визначати статус національної валюти, функціонування фінансового, грошового, кредитного ринків; порядку погашен­ня державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.
Чільне місце займають питання забезпечення національної безпеки (п. 17 ч. 1), законодавчого забезпечення функцій держа­ви, пов'язаних зі збройним захистом чи надзвичайними ситуаці­ями: правовим режимом державного кордону (п. 18 ч. 1), воєнним і надзвичайним станом, зонами надзвичайної екологічної ситу­ації (п. 19 ч. 1), порядком направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядком допуску та умовами перебу­вання підрозділів Збройних Сил інших держав на території Украї­ни (п. 2 ч. 2).
Крім законів у поняття законодавства включаються також нормативно-правові акти органів державної влади (Президента, Кабінету Міністрів, міністерств тощо). Всі вони мають підзаконний характер, тобто повинні видаватись на основі закону та не суперечити йому. В цьому відношенні положення ст. 92 Консти­туції визначають межі та рамки законних дій органів державної влади. У разі видання незаконного акту тим чи іншим державним органом, Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, він може бути оскаржений до Конституційного Суду України (ст. 150 Конституції), а щодо норма­тивно-правових актів органів державної виконавчої влади (мі­ністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій) та органів місцевого самоврядування — до судів загальної юрисдикції (статті 122, 144 Конституції). Відповідні судові інстанції можуть визна­ти ці акти такими, що не відповідають Конституції та законам України.