Стаття 86. Нар. деп.має право на сесії Верховної Ради України ...
Стаття 86.Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.
Коментована стаття визначає право народного депутата на запит до відповідних органів і зобов'язання суб'єктів, до яких звернений запит, повідомити про результати його розгляду.
Депутатський запит — це вимога народного депутата України, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до органів Верховної Ради України, до Президента України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.
В коментованій статті не визначається коло питань, щодо яких народний депутат може звернутися із запитом до відповідних суб'єктів права. В ст. 12 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції від 17 листопада 1992 р. встановлювалося, що депутатський запит може бути заявлений щодо фактів порушення або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами влади, а також з питань, що мають загальнодержавний характер. Цей Закон, але вже в редакції від 22 березня 2001 р., в ст. 15 взагалі не закріплює предмет можливого депутатського запиту. Такий підхід є виправданим, оскільки неможливо передбачити всі життєві ситуації, які можуть бути підставою запиту народного депутата України. Разом з цим не будь-які питання можуть бути предметом депутатського запиту. Насамперед запит не може бути підставою для втручання народних депутатів у діяльність державних органів, їх посадових осіб.
Так, Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19 травня 1999 р. № 4 — рп / 99 у справі № 1 — 12/99 (справа про запити народних депутатів), від 11 квітня 2000 р. № 4 / 2000 у справі 1-19 / 2000 (справа про запити народних депутатів України до прокуратури), від 20 березня 2002 р. № 4 — рп / 2002 (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) дав офіційне тлумачення положень ст. 86 Конституції України, а також ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст. 15. ч. 1 ст. 16, ч ч. 1, 2 ст. 19 Закону «Про статус народного депутата України» і виказав свою правову позицію щодо предмета обмежень депутатських запитів.
Так, у Рішенні Конституційного Суду від 19 травня 1999 р. зазначається, що народний депутат не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ. Хоча ст. 86 Конституції і не обмежує народного депутата України колом питань, вирішення яких він ініціює у своїй вимозі чи пропозиції, але певні обмеження передбачені в інших статтях Конституції. Так, з метою забезпечення здійснення правосуддя Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів і забороняє вплив на них у будь-який спосіб (ч.ч. 1,2 ст. 126). Вч. 1 ст. 129 Конституції визначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Викладені в депутатських запитах вимоги і пропозиції об'єктивно справляють певний вплив на суддів, що заборонено Конституцією України.
Вимога чи пропозиція народного депутата України до керівників Служби безпеки України не може бути дорученням щодо перевірки будь-якої інформації про окремих громадян. За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата додаткової інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів. У разі надходження до органів Служби безпеки України вимоги чи пропозиції народного депутата, пов'язаної з необхідністю проведення оперативно-розшукових заходів, керівники цих органів мають діяти з додержанням вимог, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Народні депутати не можуть звертатися із запитами, які суперечать Конституції і закону, що безпосередньо випливає із ч. 2 ст. 19 Конституції, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принцип законності є основоположним принципом конституційного ладу України, організації і функціонування державного механізму, органів місцевого самоврядування, і він повною мірою поширюється на народних депутатів України, які не мають права діяти поза межами Конституції і закону.
В Рішенні Конституційного Суду України по справі про запити народних депутатів України до прокуратури зазначається, що народний депутат не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. У разі надходження до прокуратури і прокурорів пропозицій, вказівок і вимог народних депутатів України у конкретних справах із вищевказаних питань прокурори і слідчі прокуратури мають діяти з додержанням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, Арбітражним процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України «Про прокуратуру».
Таким чином, орган конституційної юрисдикції у своєму рішенні наголошує, що органи прокуратури мають діяти в межах Конституції і законів, а народні депутати України не мають права втручатися в діяльність цих органів, що пропозиції, вказівки і вимоги народного депутата мають відповідати Конституції і законам України і можуть стосуватися лише питань, пов'язаних саме з депутатською діяльністю. Підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадянина або держави в суді, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах не є питаннями, що пов'язані з депутатською діяльністю. Всі ці дії передбачені процесуальним законом і здійснюються лише посадовими особами, уповноваженими на це законом, і у спосіб, визначений законом. Прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів і підкоряються тільки закону. Відповідно вплив у будь-якій формі на них з метою перешкоджати виконанню ними своїх службових обов'язків заборонено чинним законодавством і є порушенням Конституції України.
В Рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. по справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства зазначається, що народний депутат не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання і досудового слідства у конкретних справах. У разі надходження до цих органів і посадових осіб таких депутатських запитів керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють дізнання, мають діяти з додержанням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України. Відповідно до ч. 1 ст. 86 Конституції України народні депутати України можуть звертатися до Міністра внутрішніх справ України, керівників головних управлінь і відділів МВС України як керівників органів державної влади. Відповідно вони не можуть адресувати свої запити іншим працівникам органів внутрішніх справ, утому числі слідчим органів внутрішніх справ і працівникам міліції, які здійснюють функцію дізнання. Звернення у будь-якій формі до працівника органу дізнання чи слідчого з метою впливу на виконання ним службових обов'язків заборонено чинним законодавством. Конституційний Суд України вважає, що керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють функції дізнання, у разі надходження до них звернень народного депутата України з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах, не зобов'язані розглядати їх у порядку розгляду питань і звернень і не несуть відповідальності за невиконання викладених у них вимог та пропозицій.
Законодавство визначає механізм внесення депутатського запиту і процедуру його проходження. Запит народного депутата подається в письмовій формі Голові Верховної Ради України через Секретаріат Верховної Ради України. Голова Верховної Ради (а в разі його відсутності — його заступники) оголошує запит на пленарному засіданні парламенту. Верховна Рада приймає рішення про доцільність направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернено. Це рішення має бути підтримане не менш як однією п'ятою частиною народних депутатів від їх конституційного складу. Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради має бути попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного складу парламенту. Після прийняття рішення Голова Верховної Ради України передає його до Секретаріату Верховної Ради України, і Секретаріат негайно направляє текст депутатського запиту відповідним органам або посадовим особам, яким він адресований. Текст запиту публікується в стенографічному бюлетені засідань Верховної Ради України.
Орган або посадова особа, до яких звернено запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради у письмовій формі про результати розгляду депутатського запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений парламентом України строк. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянутий у встановлений строк, то посадова особа письмово повинна повідомити про це Голову Верховної Ради України і народного депутата, групу народних депутатів, комітет, що внесли запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць після одержання запиту.
Народний депутат України має право безпосередньо брати участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації. Це важливо з точки зору усунення виявлених порушень і є ефективною формою парламентського контролю за станом справ у відповідних питаннях або сфері суспільних відносин. На вимогу народного депутата керівник органу державної влади або органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов'язаний повідомити народному депутату про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду.
Законодавчо врегульовано процедуру надання відповіді на запит. Так, відповідь на депутатський запит, що внесений народним депутатом, надається Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс, а відповідь на депутатський запит,
що внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету Верховної Ради. Відповідь надається в обов'язковому порядку, депутатський запит не може бути проігнорований. При цьому відповідь надається безпосередньо тим органом державної влади або органом місцевого самоврядування, до якого було направлено депутатський запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит.
Відповідь на депутатський запит у тому разі, якщо на цьому наполягає народний депутат, оголошується на засіданні парламенту. Депутат має право дати оцінку відповіді на свій запит. На засіданні Верховної Ради може бути проведене обговорення відповіді на запит, якщо на цьому наполягає не менш як одна п'ята частина народних депутатів від їх конституційного складу. При обговоренні відповіді на депутатський запит на пленарному засіданні парламенту повинні бути присутні керівники, до яких був звернений запит. Вони можуть уповноважити інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виключних випадках із вмотивованим обґрунтуванням. За результатами розгляду депутатського запиту Верховна Рада України приймає постанову. Депутатський запит, відповідь на нього, постанова Верховної Ради, прийнята за результатами розгляду запиту, повинні бути опубліковані у «Відомостях Верховної Ради України» та газеті «Голос України». Це важливо з точки зору інформування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, громадськості про депутатські запити і результати їх розгляду, реагування парламенту на питання, що поставлені у запиті.
Інститут депутатського запиту є ефективною формою парламентського контролю за станом справ у різних сферах суспільного життя. Він активно застосовується як у вітчизняній, так і зарубіжній конституційно-правовій практиці і спрямований на утвердження народовладдя, високого правового статусу парламенту в державному механізмі, на забезпечення прав людини і громадянина.
