У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язко¬вому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на тер¬мін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, устано¬ви, організації з не залежних від працівників причин може нада-вати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.
(Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6237-10 від 21.12.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-Х1V (117-14) від 18.09.98)
1.  На час відпустки без збереження заробітної плати за пра¬цівником зберігається його місце роботи (посада).
2.  Законом України «Про відпустки» передбачено відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникові власником або уповноваженим ним органом в обов'язковому порядку (ст. 25 Закону), а також відпустки без збереження заро¬бітної плати, що надаються за згодою сторін (ст. 26 Закону).
3.  Відпустка без збереження заробітної плати надається пра¬цівникові з певних підстав, чітко визначених ст. 25 Закону Укра¬їни «Про відпустки», та з дотриманням установлених для них максимальних строків.
Зокрема, такі відпустки в разі подання відповідної заяви влас¬ник зобов'язаний надати:
—  матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному за¬кладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
— чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій від¬пустці, — тривалістю до 14 календарних днів;
—  матері у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дити¬ни, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійсню¬ють догляд за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, батьком, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному за¬кладі). Право на таку відпустку передбачено п. З частини першої ст. 25 Закону України «Про відпустки», частиною третьою ст. 18 та частиною другою ст. 19 Закону, частиною четвертою ст. 179 і ст. 186і Кодексу;
— ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Зако¬ну України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Зокрема, учасниками війни вважаються трудівники тилу. Особами, які мають особливі заслуги перед Ба¬тьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, особи, наго¬роджені орденом Слави трьох ступенів, а також Герої Соціаліс¬тичної праці, які удостоєні цього звання в період Великої Віт¬чизняної війни.
Чинність Закону поширюється на сім'ї загиблих військово¬службовців. До членів сімей належать: утриманці загиблого, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; подружжя, яке не взяло повторний шлюб; діти, які не мають своєї сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, батьки яких загину¬ли, а також дружини (чоловіки) померлих інвалідів Великої Віт¬чизняної війни, дружини (чоловіки) померлих учасників війни і бойових дій, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге (статті 4, 8, 10, 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 45. - Ст. 425).
Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьків¬щиною, вважаються Герої Соціалістичної праці та повні кавале¬ри ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1994.- №4.- Ст. 18);
—  пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
—  інвалідам І і II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
— особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;
—  працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та
назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без ура¬хування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
—  працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує по¬стійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у ме¬дичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
—  працівникам для завершення санаторно-курортного ліку¬вання — тривалістю, визначеною у медичному висновку;
—  працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі нав¬чальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахуван¬ня часу, необхідного для проїзду до місця знаходження навчаль¬ного закладу та назад;
—  працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспі¬рантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки,
—  тривалістю, необхідною для проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти або закладу науки і назад;
— сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основ¬ним місцем роботи;
—  ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів що¬річно. Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно пра¬цювали в народному господарстві, державних установах, органі¬заціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років
— жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію. Ветеранами праці визнаються також: а) громадяни, яким призначені пенсії на пільгових умовах: за списком № 1 виробництв, робіт, профе¬сій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особ¬ливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах — за наявності загального трудового стажу у жінок — 25 років і у чоловіків — 30 років; за списком № 2 ви¬робництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах — за наявності загального трудового стажу у жінок — 30 років і у чоловіків — 35 років; відповідно до пунктів «в-з» ст. 13 та ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (трактористи-машиністи, доярки, робітниці текстильного виробництва, водії міського пасажирсь¬кого транспорту, окремі категорії працівників авіації, робітники локомотивних бригад, водії вантажних автомобілів, докери-ме-ханізатори, працівники геологорозвідувальних експедицій та інші працівники, які мають право на пенсію за вислугу років) — за наявності загального трудового стажу у жінок — ЗО років і у чо¬ловіків — 35 років; відповідно до частини першої статті 18 Зако¬ну України «Про пенсійне забезпечення» особи, хворі на гіпофі-зарний нанізм (ліліпути), і диспропорційні карлики — за наяв¬ності загального трудового стажу у жінок — 25 років і у чоловіків — ЗО років; б) пенсіонери, нагороджені медаллю «Ветеран праці» за законодавством колишнього Союзу РСР; в) інваліди І і II групи, які отримують пенсії по інвалідності, якщо вони мають загаль¬ний трудовий стаж не менш як 15 років (ст. 6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та ін¬ших громадян похилого віку в України»);
— працівникам, які не використали за попереднім місцем ро¬боти щорічну основну та додаткові відпустки, повністю або част¬ково, і отримали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємст¬ві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
— ветеранам військової служби — тривалістю до 14 календар¬них днів на рік (п. 12 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» // Відомості Верхов¬ної Ради України. - 1998. - № 40-41. - Ст. 249).
4.  У випадку, коли працівник має право на отримання від¬пустки без збереження заробітної плати з кількох підстав одно¬часно, надання йому відпустки з однієї підстави не позбавляє його права звернутись до власника в порядку ст. 25 Закону Украї¬ни «Про відпустки» за відпусткою без збереження заробітної плати з інших підстав, передбачених зазначеною статтею.
5.  Питання про час використання відпустки без збереження заробітної плати вирішує власник з урахуванням можливостей виробництва і причин прохання працівника про надання від¬пустки.
Проте можливі випадки, коли виникнення певних обставин змушує працівника звернутись з проханням про надання відпустки саме у цей час:
—  чоловік, дружина якого перебуває у післяпологовій від¬пустці;
— мати (або інші особи) у разі, якщо дитина потребує домаш¬нього догляду за медичним висновком;
—  особи, які одружуються;
—  працівники у разі смерті рідних;
— працівники для догляду за хворим за висновком медичного закладу;
—  працівники для завершення санаторно-курортного ліку¬вання за медичним висновком;
— працівники, допущені до вступних іспитів у вищі навчаль¬ні заклади, в аспірантуру;
—  сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи до її закінчення.
6. Окремі категорії працівників вправі наполягати на певному часі надання відпустки без збереження заробітної плати, оскіль¬ки чинним законодавством їм надано право використовувати від¬пустки у зручний для них час:
—  ветерани війни;
—  особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьків¬щиною;
—  ветерани праці;
—  ветерани військової служби;
—  особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.
7.  За бажанням працівників, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, їм надається в обов'язковому поряд¬ку один вільний від роботи день на тиждень без збереження за¬робітної плати протягом четвертого року навчання (частина дру¬га ст. 25 Закону України «Про відпустки»).
8.  Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сто¬рін може надаватися за сімейними обставинами (частина перша ст. 26 Закону України «Про відпустки») та у разі простою під¬приємства з незалежних від працівників причин (частина друга ст. 26 Закону).
Законом України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки» частину другу ст. 26 зазначеного Закону виключено.
9.  Власник або уповноважений ним орган вправі, але не зобо¬в'язаний надати працівнику за його заявою відпустку без збере ження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин. Відмова власника певному працівникові в наданні такої відпустки не є приводом для трудового спору.
10. Термін відпустки без збереження заробітної плати обумов¬люється угодою між працівником і власником або уповноваже¬ним ним органом у межах 15 календарних днів на рік. Конкретна її тривалість залежить від тих обставин, які зумовлюють виник¬нення потреби в ній у працівника. В разі досягнення згоди про надання такої відпустки власник або уповноважений ним орган в кожному окремому випадку установлює її строк на свій розсуд з урахуванням фактичних обставин і можливостей виробництва.
11.  Надання працівникові відпустки без збереження заробіт¬ної плати оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу з зазначенням підстави такої відпу¬стки та її тривалості. До трудової книжки працівника запис про надання відпустки не вноситься.
12.  У разі простою підприємства з незалежних від працівни¬ків причин власник або уповноважений ним орган може надава¬ти відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у порядку, визначеному колективним договором (частина друга ст. 26 Закону України «Про відпустки»).
На відміну від частини першої ст. 26 Закону, коли причини і потреба у відпустці виникають у працівника і він ініціює отриман¬ня відпустки, у частині другій цієї статті йдеться про обставини, що не залежать від працівника, оскільки простій підприємства, установи, організації лягає тягарем на власника або уповноваже¬ний ним орган, який зобов'язаний організувати виробництво і надати роботу працівникам. Тому він і є ініціатором надання від¬пусток без збереження заробітної плати. Проте власник або упов-новажений ним орган може надавати такі відпустки лише у поряд¬ку, визначеному колективним договором, яким встановлюється термін відпустки, частково оплачувана відпустка чи без оплати, а якщо оплачувана, — то з урахуванням того, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) — (частина перша ст. 113 Кодексу). А оскільки колективний дого¬вір приймається трудовим колективом, такі відпустки, безсумнів¬но, будуть частково оплачуваними.
Спільним у відпустках як з ініціативи працівника (частина перша ст. 26 Закону), так і з ініціативи власника або уповноваже¬ного ним органу (частина друга ст. 26 Закону) є те, що вони на¬даються за згодою сторін (ст. 26 Закону України «Про відпустки»).
Частину другу ст. 26 Закону України «Про відпустки» виклю¬чено відповідно до Закону України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки».