Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклу­вання

1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлово­го будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбаче­них частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

1. Опікуни і піклувальники як законні представники підопічного здійснюють свої права та обов'язки самостійно. Проте деякі юридичні дії опікунів та піклувальників, які мають важливе значення, особливо в майновій сфері, підконтрольні органу опіки та піклування.

2. Відповідно до ст. 71 ЦК та ч. З ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. опікун не має права без одержання попереднього дозволу органу опіки та піклування:

вчиняти правочини, які спрямовані на відмову від майнових прав підопічного (укладати договір купівлі-продажу, міни, дарування, найму (оренди), застави, відмовлятися від прийняття спадщини, яка перейшла до підопічного; від стяг­нення боргу на користь підопічного тощо);

видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, у т.ч. здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, влас­ником або одним із власників якого є підопічний;

укладати договори, що призводять до зменшення іншого цінного майна підопічного.

Вказані вище обмеження поширюються також на піклувальників при наданні згоди на вчинення правочинів підопічними.

3. Вищезазначені види правочинів, вчинені опікуном або підопічним з дозволу піклувальника, але без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемними за підставами, передбаченими ст. 224 ЦК.

4. Закон не встановлює форму, в якій має бути виражена згода органу опіки та піклування на вчинення правочинів, зазначених у ч. 1 ст. 71 ЦК. Виходячи суто із практичних міркувань, вбачається, що вона має відповідати формі правочину, на вчинення якого дається дозвіл.