Стаття 67. Землі транспорту
1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.
2. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Транспорт як одна з найважливіших галузей суспільного виробництва покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях.
Суспільні відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.1, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.
До складу єдиної транспортної системи України входить: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.
Відповідно до Закону «Про транспорт» єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для падання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.
Функціонування транспорту нерозривно пов'язане з використанням землі. До земель транспорту ст. 67 ЗК України відносить землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, споруд тощо).
Названа загальна стаття закріплює принципові положення щодо належності відповідних земель до земель транспорту та їх цільового призначення.
Землі транспорту — самостійний різновид земель несільськогосподарського призначення. Що стосується земель, які обслуговують окремі види транспорту, то відповідні правові приписи закріплені у спеціальних статтях ЗК України.
Стосовно відомчого транспорту, до складу якого входять транспортні засоби підприємств, установ та організацій, слід зазначити, що землі, спеціально призначені для його потреб, у законі не виділяються. Функціонування відомчого транспорту пов'язане з використанням інших видів земель.
При визначенні земель транспорту за основу береться те, що землі вже надані конкретним транспортним підприємствам, установам та організаціям як самостійним юридичним особам. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами.
Цільовим призначенням цих земель є здійснення діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів транспорту.
Розміри земельних ділянок, що надаються підприємствам транспорту для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.
Використання земель транспорту, пов'язане з розміщенням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здійснюється за погодженням із місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування.
На підприємства транспорту, яким надані відповідні землі, покладені додаткові обов'язки щодо належного використання земельних ділянок. Йдеться, зокрема, про необхідність раціонально використовувати надані їм земельні ділянки, не порушувати інтереси інших власників земельних ділянок і землекористувачів (у тому числі орендарів), не допускати заболочення, погіршення якості земель і забруднення їх промисловими та іншими відходами, неочищеними стоками, вживати заходів для захисту ґрунтів від ерозії, здійснювати укріплення ярів, крутих схилів, пісків, а також додержуватися інших вимог щодо охорони земель.
З метою забезпечення безпеки на транспорті чинним законодавством установлено, що переобладнання всіх комунікацій, пов'язане з реконструкцією і ремонтом споруд транспорту, розташованих у смузі відведення шляхів сполучення, здійснюється власниками комунікацій за їх рахунок.
Крім того, на власників таких комунікацій покладається відповідальність за дотримання встановлених нормативів при будівництві та експлуатації газо-, нафтопроводів та інших комунікацій, що перетинають залізничні колії та автомобільні дороги або межують з цими коліями і дорогами.
Згідно з Законом України «Про транспорт» відповідальність за утримання в належному стані земельних ділянок, наданих підприємствам і організаціям транспорту, і використання їх за цільовим призначенням,персоніфікована. Вона покладається на керівників (власників) цих підприємств, установ і організацій. Так, керівники підприємств транспорту несуть таку відповідальність за забруднення земель, прилеглих до транспортних магістралей, заростання їх бур'янами.
Підприємства транспорту несуть відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу згідно з чинним законодавством, оскільки вони зобов'язані забезпечувати охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.
Зазначені підприємства також зобов'язані забезпечувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів. З метою реалізації цього обов'язку частини територій підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів сполучення (тобто відповідні земельні ділянки), де здійснюється рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-розвантажувальні роботи, визнаються зонами підвищеної небезпеки. Перебування громадян у межах цих зон забороняється. Правила перебування в зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встановлюються Міністерством транспорту України з урахуванням пропозицій заінтересованих організацій та за погодженням з місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.
Чинне законодавство з метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об'єктів на землях, наданих підприємствам транспорту, закріплює можливість установлення охоронних зон з особливими умовами використання земель. Згідно зі ст. 112 ЗК України такі зони створюються уздовж земель транспорту для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, прилеглі землі та інші природні об'єкти.
Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Закріплена законом можливість перебування земель транспорту не тільки в державній, а і в інших формах власності не може бути реалізована щодо окремих земель. Так, згідно зі ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Можливість перебування земель транспорту, наприклад, у комунальній власності обумовлена тим, що відповідно до Закону України «Про транспорт» транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих рад, належать до комунальної власності. Згідно зі ст. 83 ЗК України в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Слід зауважити, що окремі землі комунальної власності, надані підприємствам транспорту, не можуть передаватися у приватну власність. Це стосується, зокрема, земель під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту. Така заборона закріплена у ст. 83 ЗК України.
