Стаття 67. Права та обов'язки опікуна

1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхід­них побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інте­ресів підопічного.

1. Стаття 67 ЦК визначає у загальному вигляді права та обов'язки опікунів. Форми та методи їх здійснення відрізняються залежно від того, над ким встанов­лено опіку. Опікун недієздатної фізичної особи зобов'язаний, в першу чергу, піклу­ватися про стан її здоров'я, забезпечувати її необхідними ліками та медичним дог­лядом, створювати належні побутові умови, захищати її інтереси і в той же час слідкувати за тим, щоб вона не порушувала права та інтереси інших громадян. У разі видужання або значного поліпшення стану здоров'я такої підопічної особи, опікун зобов'язаний порушити у суді справу про поновлення її цивільної дієздат­ності. Якщо суд постановить рішення про поновлення її цивільної дієздатності, то опіка після набрання рішенням законної сили припиняється (ч. З ст. 76 ЦК).

2. Опікуни малолітніх у цілому мають такі самі права та обов'язки як і їх батьки. Відмінність опікунських прав та обов'язків від батьківських полягає у тому, що вони дещо вужчі за обсягом і перебувають під суворим контролем органу опіки та піклування. Так, відповідно до ст. 246 СК орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встанов­лено опіку чи піклування. Права та обов'язки опікуна і піклувальника дитини визначені у ст. 249 СК. Основний обов'язок опікуна малолітньої особи — дбати про її виховання, навчання та розвиток. За ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. батьки, а у відповідних випадках — законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Предметом їх піклування є найвищі інтереси дитини. Українське законодавство не містить детальної регламентації змісту прав та обов'язків опікунів щодо виховання і розвит­ку дитини, а лише вказує на те, що вони мають право самостійно визначати необхідні способи виховання дитини з урахуванням її думки та рекомендацій орга­ну опіки та піклування (ч. 1 ст. 249 СК). Виховання повинно бути спрямоване на розвиток її особистості, повагу до прав і свобод людини як громадянина, вивчення мови, національних історичних традицій і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві, зазначається у ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 24 квітня 2001 р.

3. Як правило, опікун повинен проживати разом з підопічним. Місцем про­живання підопічної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК). За загальним правилом, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, над якою встановлено опіку, є місце проживання її опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Проте за згодою опікуна та дитини, над якою встановлено опіку, може бути визначено інше місце проживання дитини. У разі спору місце проживання підопічної малолітньої дитини визна­чається органом опіки та піклування або судом (ч. З ст. 29 ЦК).

Про будь-яку зміну місця проживання опікуни мають повідомляти органи опіки та піклування. Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР 1983 р. у випадку влаштування дитини на виховання до опікуна чи піклувальника жиле приміщення зберігається за нею протягом усього часу її перебування в опікуна чи піклувальни­ка якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина і членів її сім'ї не залишилося, це житло може бути передано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини у дитячому закладі або до досягнення нею повноліття і повернення від опікуна чи піклувальника, в окремих випадках — до закінчення навчання у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України  та інших військових формуваннях.

4. Опікун зобов'язаний дбати про підопічну особу і забезпечити її належним доглядом. Опікун відповідає за поведінку підопічної особи. Особливості відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, визначено у ст. 1178 ЦК, а шко­ди, завданої недієздатною фізичною особою, — у ст. 1184 ЦК.

5. Обов'язок опікуна — піклуватися про утримання підопічної особи. Він не повинен утримувати її за рахунок власних коштів. Між підопічним та опікуном за загальним правилом не існує аліментних зобов'язань. Утримання опікуном підопічної особи здійснюється за рахунок різноманітних виплат: належних їй пенсій, допомог, аліментів, відшкодування у зв'язку із втратою годувальника,інших поточних надходжень або доходів від належного їй майна тощо. Опікун повинен витрачати ці кошти розумно. Якщо цих сум недостатньо для покриття усіх необхідних витрат, то вони можуть бути відшкодовані з відома органів опі­ки та піклування з іншого майна, яке належить підопічній особі. Якщо опікуном призначена особа, яка згідно із сімейним законодавством України є аліменто-зобов'язаною (баба, дід, рідні сестри та брати, мачуха, вітчим, особа, в сім'ї якої дитина виховувалася), то вона повинна утримувати підопічну особу відповідно до статей 265, 267, 268, 269 СК. Обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном безоплатно (ч. 5 ст. 249 СК). Однак ст. 73 ЦК передбачає правило про оплатність виконання послуг та обов'язків опікуна.

6. Діти, які перебувають під опікою чи піклуванням, не втрачають право спілкуватися зі своїми батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли батьки позбавлені батьківських прав. Опікун (піклувальник) не має права пере­шкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини (ч. З ст. 249 СК).

7. Опікуни мають не лише обов'язки по відношенню до підопічного, але й права. Так, згідно із ч. 2 ст. 67 ЦК та ч. 2 ст. 249 СК опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. На захист свого права опікун чи піклувальник можуть подати до суду позов. Опіку­ну може бути відмовлено у позові лише у таких випадках: якщо суд встановить, що умови та оточення в сім'ї опікуна перешкоджають нормальному вихованню дитини, якщо опікун погано ставиться до підопічної дитини, не доглядає за нею не виконує інші передбачені законодавством опікунські обов'язки; якщо повер­нення до нього підопічної дитини не відповідає її інтересам. За таких обставин опікун у встановленому законом порядку (ч. З ст. 75 ЦК; ст. 251 СК) повинен бути звільнений від своїх повноважень, а у випадках, передбачених статтями 166 167 КК, — притягнутий до кримінальної відповідальності.

8. Опікуни є законними представниками своїх підопічних. Вони вчинюють правочини від імені та в інтересах підопічних і вживають заходів щодо захисту їх цивільних прав та інтересів. Для захисту цивільних прав підопічної особи опі­кун може звертатися до усіх установ, у т.ч. і до суду. Як показує практика, найча­стіше опікуни здійснюють захист прав та інтересів підопічних у таких категорі­ях цивільних справ: у справах про відшкодування майнової шкоди, завданої піде -пічним, у справах, які випливають із шлюбно-сімейних відносин (зокрема, у спорах про право на виховання дітей і про відібрання дітей без позбавлення бать­ківських прав у осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними).

Велику увагу опікуни та піклувальники мають приділяти захисту житлових прав підопічних. Це пов'язано з тим, що порушення житлових прав осіб, над яки­ми встановлюється опіка, не лише зачіпає сферу їхніх найважливіших майнових інтересів, але й може негативно вплинути на їхній психічний стан внаслідок створення несприятливих побутових умов. Іноді ці особи під впливом загост­рення психічного захворювання або в силу недоліків розумового розвитку вчи­няють явно невигідний для них обмін житлової площі. Встановивши факт тако­го обміну, опікун звертається до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину на підставі ст. 226 ЦК.