Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надуроч¬ними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочо¬го дня (статті 52, 53 і 61).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначають¬ся законодавством і в частині третій цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1)  при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробни¬чої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2)  при проведенні громадсько необхідних робіт по водопо¬стачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіва-них обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3)  при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робо-чий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі не¬обхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли їх несправність викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках влас¬ник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
(Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 2240-10 від 29.07.81; Законами № 871-12 від 20.03.91. № 263/95-ВР від 05.07.95)
1.  Надурочними вважаються роботи понад встановлену зако¬ном тривалість робочого дня, що виконуються працівниками за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
2. Для визначення поняття надурочні роботи важливе значен¬ня має правильне тлумачення терміну «встановлена тривалість робочого дня», який вживається у коментованій статті. Під вста¬новленою слід розуміти тривалість робочого дня, визначену від¬повідно до закону, розпорядком підприємства чи графіком змін¬ності (статті 57 і 58 Кодексу). Із зазначеного можна зробити такі висновки:
при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної ро¬боти встановлена законом (частина друга ст. 52 і частина друга ст. 53 Кодексу). Тому надурочним (зверх встановленої тривалос¬ті) в такому випадку є час роботи, що перевищує норму робочого дня, яка становить 7 годин, а напередодні вихідних днів — 5 го¬дин. Надурочним цей час при поденному обліку визнається і в тому випадку, якщо його всупереч закону заплановано графіком чи розпорядком;
при п'ятиденному робочому тижні та інших режимах робочо¬го часу, коли тривалість щоденної роботи (зміни) визначається власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації відповідно до закону (частина перша ст. 52 та частина перша ст. 53 Кодексу), надурочним є час роботи, що перевищує трива¬лість зміни за графіком чи розпорядком;
для працівників віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років надурочною вважається робота при шестиденному робочому ти¬жні понад чотири години, при п'ятиденному — понад п'ять го¬дин, а для працівників віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років при шестиденному робочому тижні — понад шість годин, при п'ятиденному — понад сім годин. Це правило стосується також учнів віком від чотирнадцяти до п'ятнадцяти років, які працюють в період канікул (ст. 52 Кодексу).
Якщо застосовується підсумований облік робочого часу, при якому фактична тривалість щоденної роботи може бути більшою чи меншою, ніж передбачено графіком, і ці відхилення збалан¬совано в межах облікового періоду, надурочними визнаються години не зверх зміни за графіком (в межах встановленого мак¬симуму), а зверх нормальної кількості робочих годин за обліко¬вий період.
3.   Реальне значення правової регламентації робочого часу значною мірою залежить від того, як саме законодавство ста¬виться до надурочних робіт. Без заборони або обмеження над¬урочних робіт значення законодавства про нормування робочого часу істотно зменшується. Тому трудове право допускає застосу¬вання надурочних робіт тільки в передбачених коментованою статтею виняткових випадках, перелік яких є вичерпним.
4.  Застосування надурочних робіт у випадках, не передбаче¬них законом, навіть за домовленістю власника або уповноваже¬ного ним органу з працівником, не допускається.
Не дозволяються надурочні роботи і для компенсації часу, втраченого внаслідок запізнення на роботу.
5.  При підсумованому обліку переробіток зверх норми годин робочого часу облікового періоду (надурочна робота) не може компенсуватися скороченням часу щоденної роботи чи додатко¬вими днями відпочинку за межами певного облікового періоду, крім тих випадків, коли інший порядок компенсації переробітку встановлено чинним законодавством.
6.  У певних випадках надурочні роботи можуть застосовува¬тися на підставі нормативних актів, що регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників (суден флоту риб¬ної промисловості, річкового флоту).
7.  Робота в надурочний час компенсується тільки підвище¬ною оплатою. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається (ст. 106 Кодексу).
8.  Не вважається надурочною: робота, яка виконується пра¬цівниками у режимі ненормованого робочого дня; робота за су¬місництвом; робота педагогічних працівників зверх норми часу за додаткову плату за виконання обов'язків декана, заступника декана, за керівництво предметними, цикловими і методичними комісіями тощо.
Також не вважається надурочною робота, яка виконується працівниками у режимі неповного робочого дня, оскільки над¬урочними є роботи понад встановлену тривалість робочого дня, передбачену статтями 52, 53 і 61 Кодексу (частина перша комен¬тованої статті). Отже, буде неправильним вважати надурочну роботу, виконану працівником понад встановлену тривалість неповного робочого дня, але в межах тривалості робочого часу, визначеного чинним законодавством.
Це положення закріплене і постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосу¬вання судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої робота працівника з неповним робочим днем понад перед¬бачений трудовим договором час, але в межах установленої зако¬нодавством тривалості повного робочого дня не вважається над¬урочною і оплачується в одинарному розмірі (п. 16 зазначеної постанови).