Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу...

Published by Консультант on Вс, 03/22/2009 - 15:12

 

Стаття 59.Кожен має право на правову допомогу. У випад­ках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Ко­жен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надан­ня правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших держав­них органах в Україні діє адвокатура.
Можливість одержання кожною особою правової допомоги є важливим благом у будь-якому цивілізованому суспільстві. Право на юридичну допомогу є невід'ємним правом кожної лю­дини і виступає органічною частиною правового положення осо­би в державі, одним з найважливіших факторів активної участі населення в житті країни.
Раніше традиційно потреба в наданні юридичної допомоги пов'язувалася з участю особи в кримінально - або цивільно-пра­вових чи кримінально - або цивільно-процесуальних правовідно­синах. Однак чим більше просувається суспільство по шляху соціального прогресу, тим більш різнобічними інтересами воно почи­нає жити, тим частіше виникає потреба в одержанні кваліфікова­них юридичних послуг з питань найрізноманітнішого характеру. Гуманітарна і моральна цінність розглянутого права і визначила необхідність його конституційного закріплення.
Право на юридичну допомогу знайшло своє закріплення й у нормах міжнародного законодавства: ст. 11 Загальної декларації прав людини і громадянина, ч. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, підпункті «з» п. З ст. 6 Європейсь­кої конвенції про захист прав людини і основних свобод, п. 93 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями.
Крім Конституції України право на юридичну допомогу одержує своє відображення та розвиток і в інших нормативно-правових актах Кримінально-процесуальному кодексі Украї­ни, Цивільному процесуальному кодексі України, Кодексі Украї­ни про адміністративні правопорушення, Законах України «Пре адвокатуру», «Про захист прав споживачів», «Про нотаріат», «Про прокуратуру», «Про міліцію» «Про забезпечення безпеки осіб, як: беруть участь у кримінальному судочинстві» і багатьох інших.
Право на правову допомогу це закріплене в Конституції України та в інших законодавчих актах відповідно до міжнарод­но-правових стандартів право кожного на одержання послуг юридичного характеру з метою забезпечення реалізації особис­тих (громадянських), політичних, економічних, соціальних і культурних інтересів, а також захисту прав і свобод особи.
Зі сказаного випливає, що юридична допомога необхідна особі при формуванні правосвідомості, при забезпеченні реалі­зації прав і свобод, а також при їх захисті.
У рамках формування правосвідомості (правової культури держава зобов'язана забезпечити правову допомогу при одержанні юридичної інформації, роз'яснення змісту правових норм, пропа­ганду правових знань, можливість здобути юридичну освіту (у найширшому значенні). Розбудова України як правової держави не­можлива без реалізації даного виду юридичної допомоги, оскільки правова держава передбачає наявність у громадян правосвідомості високого рівня. Одержуючи правову інформацію у вигляді опублікованих законів, підзаконних актів, коментарів законодавства телепередач правового характеру і т.п., громадяни держави в таки: спосіб мають можливість довідатися про свої права, реалізувати а\ а також у разі порушення вчасно їх захистити.
 У  рамках забезпечення реалізації прав і свобод особи або їхнього захисту можна зазначити, що певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження визначає держава в особі відповідних органів. Аналіз чинного законодавства України,до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо); адвокатура України як спеці­ально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачен­ня та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України); суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допо­могу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод -:. 1 ст. 36 Конституції України).
Зокрема, відповідно до Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» ос­новними завданнями Мін'юсту України є: забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина; формування у громадян пра­вового світогляду; забезпечення функціонування єдиної системи правової інформатизації. Мін'юст України є офіційним видавцем збірників законодавства та кодексів України, видає інформацій­ний бюлетень «Офіційний вісник України», бере участь у виданні журналів і газет загальноправового характеру; сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, організовує у встановле­ному порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового і тех­нічного характеру; організовує розгляд звернень громадян з пи­тань, що належать до його компетенції і пов'язані з роботою підвідомчих органів, підприємств, установ і організацій, виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян.
Правову допомогу громадянам надає також Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Відповідно до Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» він здійснює парламентський контроль за додер­жанням конституційних прав і свобод людини і громадянина; метою його є також їх поновленню та запобігання порушенням, сприяння правовій інформованості населення. Уповноважений має право: приймати та розглядати звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоро­в'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити само­стійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно із Законом України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернен­ня громадян» всі органи державної влади і місцевого самовряду­вання, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані безоплатно надавати громадянам пра­вову допомогу шляхом розгляду пропозиції (зауважень, скарг, заяв) та повідомлення громадянина про результати такого розгляду.
Прикладом надання правової допомоги в рамках громадсь­кої організації можуть бути створювані і діючі на підставі Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» гро­мадські організації споживачів (об'єднань споживачів), у які з метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватися на добровільній основі.
Об'єднання споживачів мають право: організовувати юри­дичну і консультаційну допомогу споживачам відповідно до за­конодавства; представляти і захищати інтереси споживачів в органах державної влади і управління та місцевого самоврядуван­ня відповідно до законодавства; відповідно до законодавства за­хищати в судовому порядку права споживачів; інформувати гро­мадськість про права споживачів.
Правова допомога може надаватися громадянам також суб'єк­тами підприємницької діяльності (як приватними підприємця­ми, так і юридичними особами), що надають юридичні послуги. Зараз така діяльність Міністерством юстиції України не ліцен­зується. Види наданих населенню юридичних послуг можуть бути найрізноманітнішими: надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок із законодавства; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру: здійснення представництва інтересів громадян за їх дорученням у суді та інших державних органах у кримінальних, цивільних, господарських справах і справах про адміністративні правопору­шення; здійснення представництва громадян та захист їхніх прав і законних інтересів у центральних та місцевих органах виконав­чої влади й органах місцевого самоврядування.
Отже, держава передбачає найширший спектр суб'єктів надан­ня правової допомоги і надає громадянам свободу у виборі захис­ника своїх прав. Конституційне положення про те, шо кожний є вільним у виборі захисника своїх прав, було предметом розгляду Конституційним Судом України в справі № 13 рп / 2000 від 16 листопада 2003 р. (справа про право вільного вибору захисника). Відповідно до рішення Конституційного Суду зазначене положен­ня Конституції за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивіль­них, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідно­син, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою в цивільному, адміністративно­му і кримінальному судочинстві.
Конституційний Суд України аргументував своє рішення посиланням на загальновизнані міжнародно-правові стандарти. Зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини і ос­новних свобод передбачає право кожного обвинуваченого захи­щати себе особисто або використовувати правову допомогу за­хисника, вибраного ним на власний розсуд (ст. 6). У Міжнарод­ному пакті про громадянські і політичні права зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи пору­шено, ефективний засіб правового захисту і таке право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст. 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (п. З ст. 14). Основні принципи, що стосуються ролі юристів, передба­чають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1); жодний суд чи адміністративний орган, у якому визнається пра­во на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відсто­ювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (принцип 19).
Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбача­ють право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Ці поло­ження міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення і відтворені в положеннях ч. 1 ст. 59 Кон­ституції України. Наведене рішення Конституційного Суду Украї­ни стало підставою для реформування чинного законодавства. Зокрема, згідно з нововведеннями до КП К України захисниками в кримінальній справі можуть бути крім осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та близь­ких родичів обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправда­ного, його опікунів або піклувальників також й інші фахівці в га­лузі права, які за законом мають право на надання правової допо­моги особисто чи за дорученням юридичної особи. Оскільки держава піклується про надання кваліфікованої правової допомо­ги, особливо в сфері кримінального судочинства, професійні кри­терії таких фахівців, організаційно-правові форми надання допо­моги повинні визначатися Верховною Радою України.
Законодавець не випадково в ч. 2 статті Основного Закону країни, що коментується, особливу увагу приділив правозахисній ролі адвокатури, оскільки допомога адвоката є найбільш квалі­фікованим видом правової допомоги.
Адвокатура України є добровільним професійним громадсь­ким об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.
Повноваження, порядок організації і діяльності адвокатури визначаються Законом України «Про адвокатуру». Права й обо­в'язки адвокатів при виконанні доручень по цивільних, криміналь­них справах, справах про адміністративні правопорушення регла­ментуються також відповідним законодавством Кримінально-процесуальним кодексом, Цивільним процесуальним кодексом, Кодексом України про адміністративні правопорушення тощо.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або по­мічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспи­ти, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяль­ністю та склав Присягу адвоката України.
Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індиві­дуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» та статутів адвокатських об'єднань.
Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства: складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчу­ють копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють пред­ставництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприє­мствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпе­чення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності гро­мадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства в процесі дізнання та досудового слідства; адвокат також може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.
Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднан­ням чи адвокатом. У разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юри­дичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці ад­воката здійснюється за рахунок держави на підставі Порядку оп­лати праці адвокатів по наданню правової допомоги у криміналь­них справах за рахунок держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821. Про по­рядок допуску адвоката-захисника в кримінальну справу і його процесуальні права, пов'язані з наданням правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, більш докладно див. коментар до ч. 2 ст. 63 Конституції України.