Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу...
Стаття 59.Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Можливість одержання кожною особою правової допомоги є важливим благом у будь-якому цивілізованому суспільстві. Право на юридичну допомогу є невід'ємним правом кожної людини і виступає органічною частиною правового положення особи в державі, одним з найважливіших факторів активної участі населення в житті країни.
Раніше традиційно потреба в наданні юридичної допомоги пов'язувалася з участю особи в кримінально - або цивільно-правових чи кримінально - або цивільно-процесуальних правовідносинах. Однак чим більше просувається суспільство по шляху соціального прогресу, тим більш різнобічними інтересами воно починає жити, тим частіше виникає потреба в одержанні кваліфікованих юридичних послуг з питань найрізноманітнішого характеру. Гуманітарна і моральна цінність розглянутого права і визначила необхідність його конституційного закріплення.
Право на юридичну допомогу знайшло своє закріплення й у нормах міжнародного законодавства: ст. 11 Загальної декларації прав людини і громадянина, ч. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, підпункті «з» п. З ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, п. 93 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями.
Крім Конституції України право на юридичну допомогу одержує своє відображення та розвиток і в інших нормативно-правових актах — Кримінально-процесуальному кодексі України, Цивільному процесуальному кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Законах України «Пре адвокатуру», «Про захист прав споживачів», «Про нотаріат», «Про прокуратуру», «Про міліцію» «Про забезпечення безпеки осіб, як: беруть участь у кримінальному судочинстві» і багатьох інших.
Право на правову допомогу — це закріплене в Конституції України та в інших законодавчих актах відповідно до міжнародно-правових стандартів право кожного на одержання послуг юридичного характеру з метою забезпечення реалізації особистих (громадянських), політичних, економічних, соціальних і культурних інтересів, а також захисту прав і свобод особи.
Зі сказаного випливає, що юридична допомога необхідна особі при формуванні правосвідомості, при забезпеченні реалізації прав і свобод, а також при їх захисті.
У рамках формування правосвідомості (правової культури держава зобов'язана забезпечити правову допомогу при одержанні юридичної інформації, роз'яснення змісту правових норм, пропаганду правових знань, можливість здобути юридичну освіту (у найширшому значенні). Розбудова України як правової держави неможлива без реалізації даного виду юридичної допомоги, оскільки правова держава передбачає наявність у громадян правосвідомості високого рівня. Одержуючи правову інформацію у вигляді опублікованих законів, підзаконних актів, коментарів законодавства телепередач правового характеру і т.п., громадяни держави в таки: спосіб мають можливість довідатися про свої права, реалізувати а\ а також у разі порушення вчасно їх захистити.
У рамках забезпечення реалізації прав і свобод особи або їхнього захисту можна зазначити, що певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження визначає держава в особі відповідних органів. Аналіз чинного законодавства України,до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо); адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України); суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод -:. 1 ст. 36 Конституції України).
Зокрема, відповідно до Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» основними завданнями Мін'юсту України є: забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина; формування у громадян правового світогляду; забезпечення функціонування єдиної системи правової інформатизації. Мін'юст України є офіційним видавцем збірників законодавства та кодексів України, видає інформаційний бюлетень «Офіційний вісник України», бере участь у виданні журналів і газет загальноправового характеру; сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового і технічного характеру; організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до його компетенції і пов'язані з роботою підвідомчих органів, підприємств, установ і організацій, виявляє та усуває причини, що породжують скарги громадян.
Правову допомогу громадянам надає також Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Відповідно до Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» він здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина; метою його є також їх поновленню та запобігання порушенням, сприяння правовій інформованості населення. Уповноважений має право: приймати та розглядати звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно із Законом України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» всі органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані безоплатно надавати громадянам правову допомогу шляхом розгляду пропозиції (зауважень, скарг, заяв) та повідомлення громадянина про результати такого розгляду.
Прикладом надання правової допомоги в рамках громадської організації можуть бути створювані і діючі на підставі Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» громадські організації споживачів (об'єднань споживачів), у які з метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватися на добровільній основі.
Об'єднання споживачів мають право: організовувати юридичну і консультаційну допомогу споживачам відповідно до законодавства; представляти і захищати інтереси споживачів в органах державної влади і управління та місцевого самоврядування відповідно до законодавства; відповідно до законодавства захищати в судовому порядку права споживачів; інформувати громадськість про права споживачів.
Правова допомога може надаватися громадянам також суб'єктами підприємницької діяльності (як приватними підприємцями, так і юридичними особами), що надають юридичні послуги. Зараз така діяльність Міністерством юстиції України не ліцензується. Види наданих населенню юридичних послуг можуть бути найрізноманітнішими: надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок із законодавства; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру: здійснення представництва інтересів громадян за їх дорученням у суді та інших державних органах у кримінальних, цивільних, господарських справах і справах про адміністративні правопорушення; здійснення представництва громадян та захист їхніх прав і законних інтересів у центральних та місцевих органах виконавчої влади й органах місцевого самоврядування.
Отже, держава передбачає найширший спектр суб'єктів надання правової допомоги і надає громадянам свободу у виборі захисника своїх прав. Конституційне положення про те, шо кожний є вільним у виборі захисника своїх прав, було предметом розгляду Конституційним Судом України в справі № 13 —рп / 2000 від 16 листопада 2003 р. (справа про право вільного вибору захисника). Відповідно до рішення Конституційного Суду зазначене положення Конституції за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою в цивільному, адміністративному і кримінальному судочинстві.
Конституційний Суд України аргументував своє рішення посиланням на загальновизнані міжнародно-правові стандарти. Зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (ст. 6). У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту і таке право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст. 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (п. З ст. 14). Основні принципи, що стосуються ролі юристів, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1); жодний суд чи адміністративний орган, у якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (принцип 19).
Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення і відтворені в положеннях ч. 1 ст. 59 Конституції України. Наведене рішення Конституційного Суду України стало підставою для реформування чинного законодавства. Зокрема, згідно з нововведеннями до КП К України захисниками в кримінальній справі можуть бути крім осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та близьких родичів обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікунів або піклувальників також й інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Оскільки держава піклується про надання кваліфікованої правової допомоги, особливо в сфері кримінального судочинства, професійні критерії таких фахівців, організаційно-правові форми надання допомоги повинні визначатися Верховною Радою України.
Законодавець не випадково в ч. 2 статті Основного Закону країни, що коментується, особливу увагу приділив правозахисній ролі адвокатури, оскільки допомога адвоката є найбільш кваліфікованим видом правової допомоги.
Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.
Повноваження, порядок організації і діяльності адвокатури визначаються Законом України «Про адвокатуру». Права й обов'язки адвокатів при виконанні доручень по цивільних, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення регламентуються також відповідним законодавством — Кримінально-процесуальним кодексом, Цивільним процесуальним кодексом, Кодексом України про адміністративні правопорушення тощо.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та склав Присягу адвоката України.
Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» та статутів адвокатських об'єднань.
Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства: складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства в процесі дізнання та досудового слідства; адвокат також може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.
Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. У разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави на підставі Порядку оплати праці адвокатів по наданню правової допомоги у кримінальних справах за рахунок держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821. Про порядок допуску адвоката-захисника в кримінальну справу і його процесуальні права, пов'язані з наданням правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, більш докладно див. коментар до ч. 2 ст. 63 Конституції України.
