Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
До земель рекреаційного призначення належать різні за характером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до складу інших видів землекористувань, наприклад, земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду. Статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають так би мовити «подвійну прописку»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки чи марковані траси. Це стосується:
біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких, поряд з територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, належать і рекреаційні зони;
національних природних парків, у межах яких виділяється зона регульованої рекреації (тут організується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зона стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку);
регіональних ландшафтних парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;
дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників та їх композицій для використання, в тому числі в рекреаційних цілях;
зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;
парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, що є і природоохоронними, і рекреаційними установами.
Якщо правові режими земель природно-заповідного фонду і земель рекреаційного призначення у певних випадках можуть «накладатися», то конфлікт режимів земель рекреаційного і оздоровчого призначення виключається, оскільки землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення. Тобто належність природної території до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, знаходячись поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздоровчого призначення більш жорсткий, містить більше обмежень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.
Рекреаційне призначення мають здебільшого зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів.
За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.
Земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів також входять до складу земель рекреаційного призначення. При цьому межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх територій мають відповідати Чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування та забудови зон відпочинку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму і відповідної проектної документації покладається на органи санепідслужби Міністерства охорони здоров'я.
Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятись у складі земель лісового фонду. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 75 Лісового кодексу України користування земельними ділянками лісового фонду в рекреаційних і туристичних цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог.
Новелою цього Кодексу є віднесення до земель рекреаційного призначення земельних ділянок, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
