Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді ...
|
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Коментована стаття встановлює основні принципи регулювання сімейних відносин, які знаходять своє втілення в нормах оновленого сімейного законодавства, зокрема, в новому Сімейному кодексі України, який прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 р. (далі — СК).
Частина 1 коментованої статті закріплює принципове положення, за яким шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Це положення повністю відтворено в ч. 1 ст. 24 СК. Згода особи не вважається вільною тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Не може бути ніякого примусу щодо взяття шлюбу. Незгода батьків (усиновлювачів), опікунів (піклувальників), патронатних вихователів не має значення при вступі в шлюб. Шлюб, вчинений без вільної згоди жінки або чоловіка, визнається недійсним за рішенням суду (ч. 1 ст. 40 СК).
Принциповим положенням є також і те, що кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у сімейних відносинах. Це правило знайшло своє втілення в ч. 6 ст. 7 СК. Так, дружина та чоловік мають право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку, на зміну прізвища, на особисту свободу, на визначення порядку користування майном, на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, яке було набуте подружжям за час шлюбу, включаючи і речі для професійних занять одного з них, незалежно від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не випливає із шлюбного контракту або судом не був встановлений режим окремого проживання подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження таким майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності.
Частина 2 коментованої статті встановлює, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей. За умови, що батьки спроможні на це, на них покладається також і обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і через це потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років (ст. 199 СК), а також повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 СК). Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; наприклад, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим, за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Батьки зобов'язані
|
|
брати участь і у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.
Частина 2 коментованої статті закріплює також обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Непрацездатність батьків може бути пов'язана або з досягненням пенсійного віку, або з інвалідністю. При цьому батьки повинні потребувати матеріальної допомоги через відсутність джерел для існування, у тому числі через відсутність пенсії або незначний її розмір. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку (доходу) сина, дочки з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Повнолітні діти можуть бути залучені до участі і у додаткових витратах, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю батьків. Проте діти можуть звільнятися від обов'язків по утриманню своїх батьків, які були позбавлені батьківських прав відносно них і ці права не були поновлені, а також якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Між тим і неповнолітні діти повинні піклуватися про своїх батьків.
Частина 3 коментованої статті встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист сім'ї державою — важливий соціально-правовий інститут, який впливає на стабільність і міцність сімейних відносин і включає проведення широкого кола економічних, соціальних і правових заходів. Це не випадково, бо сім'я захищається державою як природний і основний осередок суспільства, що має значення як для кожної людини, так і для суспільства в цілому. Держава проявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку мережі пологових будинків, дитячих ясел, садків, інших дитячих закладів, встановлення пільг та різних видів допомоги сім'ям з дітьми. Так, за Законом України від 22 березня 2001 р. «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлені такі види державної допомоги: по вагітності та пологах; одноразова допомога при народженні дитини; по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням; допомога одиноким матерям; допомога малозабезпеченим сім'ям з
дітьми. Відповідно до Закону України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлена відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Причому ця відпустка може бути використана повністю або частинами не тільки матір'ю. а й батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.
Чинне законодавство охороняє і захищає права дитини. Зокрема, КК України містить ряд статей, що передбачають кримінальну відповідальність за вчинення злочину проти дитини (статті 137, 148, 150, 155, 156, 164, 166, 169 тощо). Згідно із статтею 67 ККдо обставин, що обтяжують відповідальність за вчинення злочину, належать: вчинення злочину щодо малолітнього, вчинення злочину з використанням малолітнього. Крім цього, КК як обставини, що обтяжують відповідальність за конкретні види злочинів, передбачає їх вчинення проти дитини (ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, частини 2 та 3 ст. 149, частини 3 та 4 ст. 152 тощо).
|
