Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я,

Published by Консультант on Вс, 03/22/2009 - 14:45

 

Стаття 49.Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплат­но; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Дер­жава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забез­печує санітарно-епідемічне благополуччя.
 
Невід'ємне право людини на життя і здоров'я, що знайшло своє відображення в ряді статей Конституції (статті 5, 27) одер­жало відповідний розвиток у ст. 49, ч. 1 якої наголошує, що ко­жен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медич­не страхування. Зміст цієї статті повністю узгоджується з припи­сами Загальної декларації прав людини (ст. 25) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ст. 12), відпо­відно до яких кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби.
На даний час в Україні діє достатньо розгалужена система законодавства, що регулює правові відносини, пов'язані з охоро­ною здоров'я та медичною допомогою. Найважливіші серед них: Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 лис­топада 1992 р. із змінами та доповненнями, Закон України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» із змінами та доповненнями, Закон України від 12 грудня 1991 р. «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення».
Важливе значення для комплексного вирішення проблем охо­рони здоров'я мають загальнодержавні концепції та соціально-економічні, медико-санітарні і оздоровчо-профілактичні програ­ми, які розробляються і затверджуються Президентом України та Кабінетом Міністрів України і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади. Так, наприклад.. Концеп­ція розвитку охорони здоров'я населення України, затверджена Указом Президента України 7 грудня 2000 р., Національна програ­ма «Репродуктивне здоров'я» схвалена Указом Президента Украї­ни 26 березня 2001 p., Міжгалузева програма «Здоров'я нації» на 2002—2011 pp., затверджена постановою Кабінету Міністрів Украї­ни 10 січня 2002 р. Місцеві програми охорони здоров'я населення розробляються та здійснюються органами місцевого самовряду­вання та місцевими державними адміністраціями.
Охорона здоров'я в Україні визнана пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників розвитку народу України. Право на охорону здоров'я відповідно до ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я перед­бачає, що кожний громадянин України повинен мати життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини, безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовише, санітар­но-епідеміологічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає, безпечні і здорові умови праці, навчання, побу­ту та відпочинку, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до­стовірну інформацію про стан свого здоров'я, право на відшко­дування заподіяної здоров'ю шкоди та інше.
Державну політику охорони здоров'я формує Верховна Рада України. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я. Гарантіями права на охорону здоров'я є: створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я; органі­зація і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я; надання всім громадянам гаран­тованого рівня медико-санітарної допомоги; здійснення контро­лю та нагляду в галузі охорони здоров'я; встановлення відповідаль­ності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я тощо. Існуюча мережа державних і комуналь­них закладів охорони здоров'я не може бути скорочена.
Держава створює умови для доступного усім громадянам медич­ного обслуговування шляхом фінансування охорони здоров'я за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Рес­публіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, фондів медич­ного страхування, благодійних фондів та інших джерел, не заборо­нених законодавством. За рахунок бюджетних коштів фінансують­ся загальнодоступні для населення заходи охорони здоров'я. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. затвер­джена Програма надання громадянам гарантованої державою безоп­латної медичної допомоги, яка розроблена відповідно до ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Конституційний Суд України розглянув справу щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 49 Конституції України (справа про безоплатну медичну до­помогу). У рішенні Конституційного Суду від 29 травня 2002 р. № 10-рп встановлено, що у державних і комунальних закладах охо­рони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Одночасно держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Медична та лікувально-профілактична допомога надається громадянам поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів, службою швидкої медичної допо­моги, а також окремими медичними працівниками, що мають на це відповідний дозвіл. Медичні працівники в цих випадках зобо­в'язані надавати першу невідкладну допомогу при нещасних ви­падках і гострих захворюваннях.
Фінансування охорони здоров'я має здійснюватися також за рахунок коштів від медичного страхування. Страхування грома­дян буде здійснюватися за рахунок Державного бюджету Украї­ни, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Держава спрямовує зусилля на створення і функціону­вання системи медичного страхування населення. Організація медичного страхування і використання страхових коштів визна­чається відповідним законодавством. На жаль, в Україні його нині немає. З метою узгодження дій органів виконавчої влади щодо реформування системи охорони здоров'я, зокрема шляхом впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, утворено Координаційний центр з пи­тань впровадження загальнообов'язкового державного соціаль­ного медичного страхування, положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р.
Одним із важливих чинників реалізації права на охорону здо­ров'я є забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, під яким розуміється створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширенні інфекційних захворювань. Санітарно-епідемічне благополуччя передбачає впровадження та дотримання комплексу санітарно-- епічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, прове­дення санітарних і протиепідемічних заходів, а також здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд затверджено поста­вою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р.
Охорона здоров'я населення пов'язана безпосередньо з подальшим розвитком у нашій державі фізичної культури і спорту, : спрямовані на зміцнення здоров'я, громадян, досягнення високого рівня працездатності та довголіття і є складовою частиною _ загальної культури суспільства. Основними завданнями фізичної фізкультури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному загальному прогресу суспільства, утвердження міжнародного комітету України у світовому співтоваристві. Державна політика в цій галузі визначається Законом України від 24 грудня 1993 р. « Про фізичну культуру і спорт» із змінами та доповненнями, Державною  програмою розвитку фізичної культури і спорту в Україні, затвердженою Указом Президента України від 22 червня 1994 р. Важливе місце в цій справі посідає Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. із змінами та доповненнями.