Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою

1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її по­стійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена по­мерлою від дня її вірогідної смерті.

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивіль­ним процесуальним кодексом України.

1. Загальною підставою для вирішення питання про оголошення фізичної особи померлою є відсутність у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років. У разі виникнення труднощів при визначенні моменту перебігу такого трирічного строку (неможливість встано­вити конкретну дату чи місяць отримання останніх відомостей про місце пере­бування особи), слід користуватися правилами ч. 2 ст. 43 ЦК, встановленими для визначення моменту початку перебігу строку відсутності особи при вирі­шенні питання про визнання її безвісно відсутньою.

Спеціальними строками, які враховуються при розгляді справ про оголошення фізичної особи померлою, в окремих випадках є шість місяців та два роки. Шестимісячний строк передбачається для випадків, коли особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Тобто, існують реальні підстави, а не уявні припущення щодо загибелі фізичної особи. При цьому необхідно враховувати конкретні обставини справи. Такими обставинами можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сходження снігових лавин тощо) та непередбачені події (пожежі, катастрофи).

Строк тривалістю у два роки встановлюється для фізичних осіб, які пропали безвісти у зв'язку із воєнними діями, причому незалежно від того, чи були вони безпосередніми учасниками таких подій. Підтвердженням таких обставин є вве­дення воєнного стану на території України відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» або запровадження такого стану відповідно до законодавства інших держав, а також фактичне ведення воєнних дій. Такий строк обчислюється після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Момен­том початку перебігу такого строку є момент набрання чинності Указом Прези­дента України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України про скасування воєнного стану (ст. 7 Закону України «Про правовий режим воєн­ного стану») чи укладення домовленості між воюючими сторонами (акт про пе­ремир'я, акт капітуляції, мирний договір тощо). В окремих випадках суд може відступити від загального правила і оголосити особу померлою до закінчення цього дворічного строку. Це може випливати із матеріалів конкретної справи, з урахуванням обставин зникнення особи. Наприклад, у тому випадку, коли фізич­на особа пропала безвісти під час бойових дій за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель. У цьому разі повинно пройти не менше шести місяців, що обчислюються з моменту закінчення воєнних дій.

2. Оголошення фізичної особи померлою грунтується на припущенні факту ЇЇ смерті. Воно не передбачає обов'язкове звернення до суду спочатку із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК). Законом не визначається коло заявників, котрі мають право звернутися до суду із заявою про ого­лошення фізичної особи померлою. У таких випадках слід виходити із загаль­них принципів диспозитивності та публічності у цивільному процесі. Отже, пра­вом на звернення до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою наділені особи, які мають перш за все матеріально-правову заінтересованість у справі. Це можуть бути можливі спадкоємці такої особи, кредитори та інші осо­би, з якими вона перебуває у певних (наявних, а не уявних) правовідносинах.

3. Оскільки момент оголошення фізичної особи померлою має визначальне пра­вове значення, законом він чітко визначається. Момент такого оголошення вста­новлюється залежно від підстав ухвалення відповідного рішення суду. За загаль­ним правилом фізична особа оголошується померлою (запроваджується правова презумпція смерті особи) від дня набрання законної сили рішенням суду, ухвале­ним у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Відпо­відно до ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строків на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Як спеціальну норму слід розглядати випадки, коли фізична особа пропала безвісти: а) за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припус­тити її загибель від певного нещасного випадку; б) у зв'язку з воєнними діями. У ньому випадку моментом оголошення фізичної особи померлою може бути день ймовірної смерті відсутньої особи. Однак це не імперативна норма, вона носить характер імперативно-диспозитивної.

4. Справи про оголошення фізичної особи померлою відносяться до справ окре­мого провадження (п. З ч. 2 ст. 234 ЦПК). Так, відповідно до ст. 246 ЦПК заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Справа розглядається за участю заявника, свідків та інших осіб, яких вважатиме за необхідне допитати суд (ст. 249 ЦПК).