Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

2. Уразі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

1. Безвісна відсутність — це категорія цивільного законодавства, яка може застосовуватися у випадку, коли через тривалу відсутність фізичної особи відносини, які виникли за її участю, набули невизначеності. Безвісну відсутність слід відрізняти від пропажі безвісти фізичної особи. Можливість визнання фізичної особи безвісно відсутньою не є самоціллю. Вона необхідна для забезпечення стійкості та визначеності цивільних відносин особи та захисту прав і законних інтересів їх учасників. Метою введення норми ст. 43 ЦК є усунення негативних цивільно-правових наслідків такої відсутності, Підставою для звернення до суду щодо вирішення питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, є строк, протягом якого відсутні будь-які відомості про таку особу. Цей строк повинен бути не менше одного року, а відтак, у разі звернення до суду із заявою до закінчення річного строку суд повинен відмовити у її задоволенні.

При цьому слід брати до уваги відсутність особи у місці її постійного проживання. Якщо ж вона не має постійного місця проживання в Україні, не може ви­рішуватися і питання про визнання її безвісно відсутньою.

Ще однією особливістю при розгляді таких питань є не просто фактична відсутність особи у місці її постійного проживання. Обов'язковою підставою є відсутність відомостей про її місце перебування. Не може вирішуватися питан­ня про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, якщо особа хоча і відсутня, але є інформація про місце її перебування.

 2. Початок безвісної відсутності фізичної особи може бути відомий заявнику або іншим особам (від'їзд із місця проживання, отримання останнього листа, тощо). У цьому випадку встановлений законом річний строк обчислюється за загальними правилами обчислення строків у цивільному праві (ст. 253 ЦК).

Перебіг такого строку починається з моменту наявності останніх відомостей про особу та (або) її місце перебування.

У ряді випадків момент відсутності особи у місці її постійного проживання встановити складно або взагалі неможливо. Для цього випадку існують правила,що вказують на момент початку перебігу строків відсутності особи: а) якщо заявнику чи іншим особам невідомий конкретний день певного місяця; б) якщо невідомим є і конкретний день, і конкретний місяць у межах календарного року такої відсутності. У першому випадку моментом початку такого строку буде перше число місяця, яке слідує за місяцем, в якому отримано останні відомості про зниклу фізич­ну особу (тобто, якщо останні відомості отримані, наприклад, на початку лютого місяця, то моментом початку перебігу такого строку буде 1 березня цього ж року). У другому випадку, початком перебігу строку відсутності особи буде 1 січня року, наступного за роком отримання останніх відомостей про особу.

3. Коментована стаття містить бланкетне посилання на цивільне процесуаль­не законодавства щодо підстав, процесуального порядку при розгляді цього пи­тання. Цей порядок регулюється главою 4 розділу IV ЦПК. Так, відповідно до ст. 246 ЦПК встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження. Заява про визнання особи безвісно відсутньою може подаватися до суду за місцем проживання заявника, за останнім відомим місцем проживання (перебування) зниклої особи або за місцезнаходженням майна такої особи.

Коментована стаття не визначає кола осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. ЦПК передбачено, що таким правом наділяються особи, які у поданій до суду заяві обґрунтують мету, заради якої їм необхідно визнати фізичну особу безвісно відсутньою (ст. 247). Тобто, підставою для звернення до суду є зв'язок між безвісною відсутністю фізич­ної особи та порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів заявника.

У якості заінтересованих осіб можуть виступати особи, для яких рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою може стати підставою для ви­никнення, зміни чи припинення їх власних прав та обов'язків.

4. Правові наслідки визнання особи безвісно відсутньою мають значення не тільки для цивільних відносин, але й ряду інших. Так, відповідно до ст. 37 Зако­ну України «Про пенсійне забезпечення» положення щодо призначення пенсій у разі втрати годувальника поширюються на сім'ї безвісти відсутніх, якщо без­вісна відсутність годувальника засвідчена у встановленому порядку. Діти батьків, які визнані у судовому порядку безвісти відсутніми, приймаються у будинки дитини у порядку, встановленому Типовим положенням про будинок дитини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 травня 1998 р. № 123. Відповідно до ст. 107 СК, якщо один із подружжя визнаний безвісно відсутнім, то за заявою іншого із подружжя, шлюб розривається державним ор­ганом реєстрації актів цивільного стану.