Стаття 4. Акти цивільного законодавства України

     1. Основу   цивільного   законодавства   України    становить Конституція України .

     2. Основним   актом   цивільного   законодавства   України  є Цивільний кодекс України.

     Актами цивільного законодавства є також інші закони  України, які приймаються  відповідно  до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

     Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради  України  проект  закону,  який  регулює  цивільні  відносини інакше,  ніж цей Кодекс,  він зобов'язаний одночасно подати проект закону  про  внесення змін до Цивільного кодексу України.  Поданий  законопроект розглядається Верховною  Радою  України  одночасно  з
відповідним  проектом  закону  про  внесення  змін  до  Цивільного кодексу України.

     3. Цивільні відносини можуть регулюватись  актами  Президента України   у   випадках,   встановлених     Конституцією    України.
     4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

     Якщо постанова    Кабінету   Міністрів   України   суперечить положенням  цього  Кодексу  або  іншому   закону,   застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

     5. Інші   органи   державної   влади  України,  органи  влади Автономної  Республіки  Крим  можуть  видавати  нормативно-правові акти,  що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України  та законом.

     6. Цивільні  відносини регулюються однаково на всій території України.

1. Коментована стаття закріплює систему цивільного законодавства Украї­ни, її основу складає Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р.

Конституція України ґрунтується на ідеях правової держави. У центрі її ува­ги знаходиться людина як найбільша соціальна цінність, її права і свободи. Ос­новним об'єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою та суспільством. Конституція визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, закріплює принципи соціальної справедливості, стверджує демокра­тичний і гуманістичний вибір народу України, чітко засвідчує прихильність України до загальновизнаних норм міжнародного права.

Конституція України, враховуючи ці чинники, стала основою для розробки як Цивільного кодексу України, так й інших актів цивільного законодавства. Зокрема, важливе значення для формування цивільного законодавства має розділ II Конституції «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», окремі по­ложення якого, передбачені статтями 27,29, ЗО, 31,32,33,34,35 та ін., були дета­лізовані у нормах, що містяться у книзі другій ЦК «Особисті немайнові права фізичної особи». Вона вперше у системному вигляді закріпила статус фізичної особи як носія цілого комплексу особистих немайнових прав, які не тільки охо­роняються, але й регулюються нормами цивільного законодавства.

Важливе значення для розбудови цивільного законодавства має і ст. 41 Кон­ституції, в якій закріплюється право кожного громадянина України володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуаль­ної, творчої діяльності, а також передбачені гарантії недоторканності приватної власності. У цій статті закріплений принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної влас­ності є непорушним. Таким чином, ст. 41 є конституційною основою для розвит­ку положень книги третьої ЦК «Право власності та інші речові права».

У ст. 42 Конституції України передбачено положення про право кожного гро­мадянина на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом. Це важливе правило, що закріплює конституційні засади здійснення ринкової економіки, кореспондується з основними принципами цивільного законодавства, передбаченими у ст. З ЦК.

Стаття 47 Конституції України передбачає право кожної особи на житло, ст. 49 — право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а ст. 50 — право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоду. Стаття 54 Конституції гарантує гро­мадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інте­ресів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

2. Стрижневим актом цивільного законодавства, який посідає центральне місце серед цивільних нормативно-правових актів, є Цивільний кодекс Украї­ни. Його значення у системі цивільного законодавства полягає в тому, що в ньо­му закріплюються не тільки основні положення, що регулюють цивільно-пра­вові відносини, а й віддзеркалюється певний внутрішній зв'язок між окремими інститутами цивільного права.

3. Положення ЦК України деталізуються в інших актах цивільного законо­давства, серед яких чільне місце посідають закони України. У них містяться ок­ремі норми цивільного законодавства, що регулюють відповідні цивільно-пра­вові відносини. До таких законів належать: закони України «Про заставу» (1992 p.); «Про господарські товариства» (1991 р.); «Про цінні папери та фондовий ринок» (2006 р.) та ін.

У ч. 2 коментованої статті міститься важливе правило, яке спрямоване на збереження стабільності ЦК як основного системоутворюючого акта цивільно­го законодавства. Це правило зводиться до того, що у разі необхідності прийнят­тя законодавчого акта, в якому цивільні відносини врегульовані інакше, ніж у ЦК, передбачається спеціальна процедура прийняття такого законодавчого акта. Відповідно до правил, встановлених ч. 2 цієї статті, суб'єкт права законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради України закон, який передбачає регу­лювання цивільних відносин інакше, ніж закріплено у ЦК України, зобов'яза­ний разом із проектом цього закону подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Приймаючи рішення про зат­вердження закону, Верховна Рада України одночасно вносить зміни і до ЦК. Такий порядок має на меті не допустити в зв'язку з прийняттям законодавчих актів, що містять положення інші, ніж у ЦК, протиріччя між цими законами і ЦК України. Водночас така ускладнена процедура спрямована і на забезпечен­ня стабільності положень ЦК, оскільки такий порядок внесення змін до нього має створити певні перешкоди для безсистемної зміни його положень.

3. До актів цивільного законодавства належать також акти Президента Ук­раїни. Згідно зі ст. 106 Конституції України Президент України наділений пра­вом видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України. Ці акти мають створюватися на основі Конституції, законів України, відповідати їм і спрямовуватися на виконання їх положень. За юридичними ознаками укази і розпорядження Президента можуть бути в тому числі і нормативними актами, в яких містяться правила поведінки загального харак­теру, розраховані на багаторазове застосування, в тому числі і такі з них, які ре­гулюють відносини цивільно-правового характеру.

Акти Президента України розглядаються як частина системи цивільного за­конодавства за умов, якщо в них містяться положення, що регулюють цивільно-правові відносини (цивільно-правові норми), а також в разі, якщо ці акти видані відповідно до компетенції, закріпленої за Президентом України, і у порядку, передбаченому Конституцією України.

4. До актів цивільного законодавства належать також постанови Кабінету Міністрів України. Ці нормативно-правові акти видаються згідно із ст. 117 Кон­ституції України. До актів Кабінету Міністрів України належать постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України підлягають реєстрації в порядку, встановленому чинним законодав­ством. Акти Кабінету Міністрів України належать до підзаконних нормативних актів, які видаються на підставі і відповідно до Конституції України, законів України та інших актів законодавства. Якщо постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни суперечить положенням ЦК або іншого закону, пріоритет у застосуванні мають норми ЦК, а також інших законодавчих актів.

5. Інші органи державної виконавчої влади (Національний банк України, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України, Комісія з цінних паперів та фондового ринку України, Митний комітет України, міністерства тощо) можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільно-пра­вові відносини. Однак такі акти стають актами цивільного законодавства лише за умов, якщо вони реалізують компетенцію відповідних державних органів ви­конавчої влади, закріплену за ними Конституцією та іншими законами України, а також якщо вони прийняті у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Акти, що видаються органами державної виконавчої влади України, а також органами влади Автономної Республіки Крим, можуть визнаватися актами ци­вільного законодавства за умов, якщо вони регулюють цивільно-правові відносини, а також якщо їх положення не суперечать Конституції України, ЦК Украї­ни, законам України, а також актам Кабінету Міністрів України.

Указом Президента України «Про єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27 червня 1996 р. в Україні запроваджений державний реєстр норма­льних актів, до якого включаються чинні опубліковані та неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами постанови і розпорядження, а також чинні акти Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а також нормативні акти Національного банку України.

6. Коментована стаття закріплює в якості принципу засади однакового регулювання цивільних відносин на території всієї України. Цей принцип забезпе­чся перш за все тим, що нормативно-правові акти, які мають обмежену територіальну дію (акти Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого са­моврядування), повинні за змістом відповідати положенням Конституції України, законам України, указам Президента України, актам Кабінету Міністрів України, а також актами інших органів державної влади України. Таким чином, положення, що містяться у всіх нормативно-правових актах і спрямовані на ре­гулювання цивільно-правових відносин, мають забезпечувати на території всієї України єдиний правовий режим цих відносин.