Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання
Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання
1. Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подасться в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденною строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.
2. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.
3. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.
1. Назва коментованої статті не відповідає її змісту, оскільки в ній не зазначено право на відмову стягувача від примусового виконання.
2. Ця стаття присвячена найбільш важливим розпорядчим правомочностям сторін у виконавчому провадженні - мировій угоді стягувача і боржника та відмові стягувача від примусового виконання. Найбільш важливими ці правомочності є тому, що прийняття відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди сторін тягнуть за собою закриття виконавчого провадження (пункти 1, 2 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»).
3. Врегулювання спорів сторін виконавчого провадження шляхом взаємних поступок (мирова угода) і відмова стягувача від примусового виконання оформлюються письмовим документом, який подається державному виконавцю, а останній не пізніше триденного строку повинен передати мирову угоду або заяви про відмову від примусового виконання до суду за місцем виконання рішення для її визнання.
Питання про визнання мирової угоди або прийняття відмови стягувача від примусового виконання повинно вирішуватися в судовому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провадження. До прийняття відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди суд має роз'яснити відповідно стягувачу чи обом сторонам наслідки їх розпорядчих дій, головний з яких полягає в тому, що виконавче провадження буде закрито і, за загальним правилом, воно не може бути відновлено (ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»). Визнаючи мирову угоду, суд постановляє ухвалу, в якій мають бути викладені умови цієї угоди. Ухвалою суду вирішується і питання про прийняття відмови стягувача від примусовою виконання. Якщо суд відмовляє у визнанні мирової угоди або прийнятті відмови стягувача від примусового виконання, він повинен постановити вмотивовану ухвалу, в якій його рішення обґрунтовується тим, що зазначені розпорядчі дії відповідно сторін або стягувача суперечать закону або порушують права і свободи інших осіб, і в чому конкретно це проявляється.
5. Коментована стаття та ст. 293 цього Кодексу прямо не вирішують питання проблеми оскарження ухвал суду з даних питань у виконавчому провадженні. Як уявляється, якщо суд виносить ухвалу про визнання мирової угоди сторін і про прийняття відмови стягувача від примусового виконання, у сторін немає підстав для їх оскарження, оскільки суд погодився з їх розпорядчими діями. У разі ж, коли суд відмовив їм у задоволенні відповідних заяв про визнання мирової угоди або про прийняття відмови від примусового виконання, він тим самим позбавив їх можливості розпорядитися своїм правом, створив перешкоди для цього, сторони вправі оскаржити цю ухвалу відповідно до п. 8 ст. 293 ЦП К до суду апеляційної інстанції.
