Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлю­вати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зло­вживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

1. Дієздатність, на відміну від правоздатності, пов'язана з певними якостями фізичної особи: здатністю усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх вчинення. Такі якості залежать не лише від віку фізичної особи, але й від стану її психіки. У зв'язку з цим, якщо фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, вона може бути судом або обмежена у своїй цивільній дієздатності, або визнана недієздатною. Вирішення цього питання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів фізичних осіб.

2. У коментованій статті передбачаються підстави для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Під обмеженням цивільної дієздатності слід розуміти позбавлення судом права розпоряджатися майном (продавати, обмінюва­ти, дарувати, заповідати, купувати) та вчиняти інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а також самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Законодавець передбачає дві підстави обмеження цивільної дієздатності фізич­ної особи: а) фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб,яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Особливе місце в системі особистих немайнових благ фізичної особи посідає психічне здоров'я фізичної особи. ЦК встановлюються певні правові заходи щодо охорони особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її при­родне існування, зокрема це стосується заходів медичного характеру. Відносно психічного здоров'я, як блага, виникає право на психічне здоров'я, важливою складовою якого є право на надання психіатричної допомоги.

Відповідно до Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу», психічні розлади класифікуються із дотриманням вимог чинної в Україні Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті (МКХ-10). Наприклад, легкий депресивний епізод (F32.0), соціальні фобії(F40.1) , розлади адаптації (F43.2) тощо. При цьому психічний розлад як підстава для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинен бути підтверджений судово-психіатричною експертизою. Діагноз психічного розладу не може базуватися лише на незгоді особи з існуючими у суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її психічного здоров'я.

Судово-психіатрична експертиза проводиться відповідно до Закону України « Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. та наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про порядок проведення судово-психіатричної експертизи» від 8 жовтня 2001 р. № 397. В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: 1) чи хворіє дана особа на психічну хворобу; 2) чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними. У виняткових випадках, коли фізична особа явно ухиляється від проходження експертизи, вона за ухвалою суду може бути направлена на експертизу в примусо­вому порядку. Питання про таке направлення на експертизу розглядається в судовому засіданні за участю лікаря-психіатра (ст. 239 ЦПК).

Однак призначення експертизи допускається лише за наявності достатніх даних про психічний розлад. Такі дані можуть бути одержані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів, які свідчать про дії психічно хворої людини тощо.

3. Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи не­дієздатним» від 28 березня 1972 p., обмеження в дієздатності громадянина внас­лідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямова­но на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними засоба­ми і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання Кон­ституції та законів України.

Під зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсични­ми речовинами слід розуміти надмірне чи систематичне їх вживання фізичною особою, що супроводжується непомірними грошовими витратами на їх придбан­ня. Внаслідок вчинення таких дій фізична особа ставить себе чи свою сім'ю, а та­кож осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне ста­новище. Доказами таких фактів можуть бути свідчення членів сім'ї, акти органів внутрішніх справ та громадських організацій, документи про доход сім'ї і кількість їх членів, а також матеріали, що підтверджують зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами та характеризують матеріальне становище сім'ї.

4. Справа про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути порушена в суді на підставі ст. 36 ЦК, відповідно до цивільного процесуального законодавства за заявою когось із членів її сім'ї, органу опіки та піклування, нар­кологічного або психіатричного закладу (ст. 237 ЦПК). При цьому сама фізична особа пред'явити вимогу про таку зміну свого правового статусу не може. Пи­тання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

Відповідно до частини 4 ст. 36 ЦК цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це, тобто, якщо рішення суду не було оскаржене, та після закінчення строку, передбаченого для апеляційного оскарження.