Стаття 312. Право на вибір роду занять

1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обій­мати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Використання примусової праці забороняється.

Не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійсько­ва) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

1. Право на вибір та зміну роду занять означає, що фізична особа наділена можливістю вільно, на власний розсуд, з урахуванням свого інтересу і мети, а також відповідно до власних здібностей та можливостей обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади.

Під поняттям «робота» необхідно розуміти певну працемістку діяльність, спрямовану на створення чи переробку певного матеріалізованого об'єкта, а також місце виконання такої діяльності. Що стосується змісту поняття «по­сада», то законодавець визначає її як визначену структурою і штатним роз­писом первинну структурну одиницю юридичної особи, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Право вільного вибору роду занять гарантується також і свободою укладення тру­дового договору.

В окремих випадках для реалізації права на вільний вибір роду занять фізич­на особа повинна відповідати певним вимогам, а також здійснити окремі додат­кові заходи. Наприклад, для того, щоб обіймати посаду судді, фізична особа повинна бути рекомендована кваліфікаційною комісією громадян України, мати вік не менше 25 років, вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш, як три роки, проживати в Україні не менш, ніж десять років та володіти державною мовою (ст.7 Закону України «Про статус суддів»).

2. Право на вільний вибір роду занять може бути обмежене шляхом заборони виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, вста­новлених законом. Наприклад, посаду державного службовця не можуть обіймати особи, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади, або ж є близь­кими родичами осіб в безпосереднє підпорядкування чи підлеглість яких вони підпадають (ст. 12 Закону України «Про державну службу»). Інколи обмеження права на вибір роду занять може бути здійснено внаслідок накладення криміналь­но-правової санкції позбавлення права обіймати певні посади або займатись пев­ною діяльністю на підставах і в порядку, передбачених ст. 55 КК України.

3. Гарантією вільного вибору роду занять є заборона примусової праці. Під поняттям «примусова праця» розуміється праця, яку особа не обрала добро­вільно. Однак законодавець не вважає примусовою працею:

а) військову або альтернативну (невійськову) службу, яка здійснюється на підставах та в порядку, передбачених законами України «Про загальний військо­вий обов'язок і військову службу»; «Про альтернативну (невійськову) службу» тощо;

б) роботу чи службу, яка виконується особою за вироком чи іншими рішен­нями суду, до яких, наприклад, можна відносити такі санкції кримінального пра­ва, як громадські (ст. 56 КК України) та виправні (ст. 57 КК України) роботи, тощо.

в) роботу чи службу відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан, що здійснюється на підставах і в порядку, передбачених законами України «Про правовий режим надзвичайного стану»; «Про правовий режим воєнного стану» тощо.

Згідно з Конвенцією про захист прав та основних свобод людини, а також Міжнародними пактом про громадянські та політичні права не належать до при­мусової праці також і будь-яка робота чи служба, які є по суті звичайними гро­мадянськими обов'язками.