Стаття 310. Право на місце проживання

1. Фізична особа має право на місце проживання.

2. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом,

1. Місцем проживання фізичної особи згідно зі ст.29 ЦК України визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Однак чинне зако­нодавство дає ще й інше розуміння поняття «місце проживання», під яким слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа про­живає строком понад шість місяців на рік (ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Від «місця прожи­вання» законодавець відмежовує визначення «місця перебування», тобто адмі­ністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Місце проживання фізичної особи підлягає реєстрації, яка прийшла на зміну «горезвісній» прописці. Фізична особа, яка перебуває в Україні на законних підставах, зобов'язана протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Порядок здійснення реєстрації регулюється Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Реєстрація місця проживання чи місця перебування осо­би або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбаче­них Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, або підста­вою для їх обмеження.

2. Право на місце проживання, як особисте немайнове право фізичної особи, на нашу думку, включає такі основні повноваження:

а) володіння місцем проживання, тобто можливість особи мати одне чи кілька місць проживання;

б) використання свого місця проживання (тобто, це гарантована законом можливість набувати цивільних прав та виконувати покладені на особу цивільні обов'язки за місцем проживання, якщо інше не передбачено законом чи домов­леністю між сторонами). Таке використання може здійснюватись, наприклад, шляхом отримання за місцем проживання офіційних звернень, повідомлень  тощо;

в) вільне обирання та зміна місця проживання (тобто, передбачена можливість вільно обирати країну, населений пункт, де буде розташоване місце проживання, а також безпосереднє місце проживання).

В окремих встановлених законом випадках фізична особа може бути обмежена у праві на місце проживання, зокрема, повноваженні на вибір та зміну місця проживання. Наприклад, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охо­рони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено, за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. З ст. 29 ЦК України). Що стосується місця проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, то ним вважається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи за­кладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29 ЦК України). Обме­жено також і місце проживання недієздатної особи, яким згідно із законом є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка вико­нує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК України).

Проте, окрім віку та стану здоров'я особи, місце її проживання може бути обмежено також і іншими обставинами, що прямо передбачені в законі. Так, вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

а) у прикордонній смузі;

б) на територіях військових об'єктів;

в) у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

г) на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;

д) на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

При розгляді питання про вільний вибір місця проживання законодавством встановлені обмеження щодо:

а) осіб, які не досягли 16-річного віку;

б) осіб, до яких застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;

в) осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

г) осіб, які перебувають під адміністративним наглядом;

д) осіб, які через інфекційні та психічні захворювання підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

е) іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для пе­ребування на території України (ст. 13 Закону України «Про свободу пересу­вання та вільний вибір місця проживання в Україні»).