Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не до­сягла чотирнадцяти років

1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, твор­чої діяльності, що охороняються законом.

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

1. Стаття 31 ЦК визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які не досягли чотирнадцяти років. Відповідно до чинного законодавства такі фізичні особи іменуються «малолітніми», а дієздатність, якою вони наділені — «частко­вою». З огляду на незначний життєвий досвід вказаної категорії фізичних осіб та фактичну їх нездатність самостійно усвідомлювати значення своїх дій та ке­рувати ними, законодавець визначає, що практично увесь спектр дієздатності малолітніх реалізують за них власними діями їх законні представники, до яких слід віднести батьків (усиновлювачів) чи опікунів.

Однак, попри таку жорстку обмеженість, законодавець залишає за мало­літніми певний оперативний простір для здійснення закріпленої за ними част­кової дієздатності у чітко визначеному обсязі. До таких дій малолітніх, які зако­нодавець визнає правомірними та з якими пов'язує виникнення відповідних правових наслідків, віднесені:

самостійне вчинення дрібного побутового правочину;

здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, твор­чої діяльності, що охороняються законом.

При цьому, на наш погляд, заслуговує на підтримку висловлена у літературі думка про те, що вказаний перелік можливостей, які включаються до часткової дієздатності малолітньої фізичної особи, є недостатнім для її повноцінного фізич­ного, духовного та соціального розвитку. Так, зокрема, важливо підняти питан­ня про необхідність включення до даного переліку низки особистих немайно­вих прав малолітнього; права власності на створену малолітнім річ; права на за­хист порушених прав та охоронюваних законом інтересів малолітньої фізичної особи, особливо за умови, коли таке порушення здійснене з боку його законних представників тощо.

Окремо слід звернути увагу і на вік закріплення за малолітньою особою мож­ливостей мати вказані вище цивільні права. У цивільному законодавстві він виз­начається періодом від народження фізичної особи і до чотирнадцяти років. На нашу думку, враховуючи те, що законодавець інтерпретує дієздатність не лише як можливість своїми діями набувати цивільних прав, але й як можливість здійснювати їх, ми переконані, що для цього фізична особа повинна мати при­наймні певний вік, по досягненні якого вона має фізичну та психічну можливість набувати своїх цивільних прав та здійснювати їх. Важко уявити собі, наприк­лад, як дитина, яка щойно народилася, може вчинити дрібний побутовий право­чин чи то створити об'єкт інтелектуальної власності. Тому доволі обґрунтова­ним вбачається підхід законодавців деяких зарубіжних держав, які встановлю­ють необхідність досягнення малолітнім певного віку для вчинення вказаних вище дій (наприклад, шести років відповідно до ст. 28 ЦК Російської Федерації чи семи років відповідно до ст. 12 ЦК Грузії тощо).

2. Під поняттям «дрібний побутовий правочин» законодавець розуміє пра­вочин, який наділений наступними ознаками: а) стосується предмета, який має невисоку вартість; б) задовольняє побутові потреби малолітнього; в) відповідає  фізичному, духовному чи соціальному розвитку малолітнього. При цьому надзвичайно важливо щоб усі ці ознаки характеризували даний правочин у сукуп­ності. Наявність лише однієї з них не робить його дрібним побутовим. Так, не буде визнаватись дрібним побутовим правочин, який вчинений малолітнім на велику суму. Аналогічно не буде розглядатись як дрібний побутовий правочин, якщо він вчинений малолітнім хоча і на невелику суму, однак не спрямований на задоволення його побутових потреб, не відповідає його фізичному, духовному чи соціальному розвитку (наприклад, придбання лотерейного квитка, контрацептивних засобів тощо). Якщо все ж таки малолітнім був вчинений право­чин,який виходить за межі дрібного побутового, то відповідно до ст. 221 ЦК він буде вважатись нікчемним, окрім випадку, якщо згодом він буде схвалений його батьками (усиновлювачами) чи одним із них, з ким він проживає, або опікуном.

  За загальним правилом, правочини, що виходять за межі дрібного побутового,повинні вчинятись його законними представниками на підставах та в порядку,передбачених чинним законодавством. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

3. Малолітня особа також може здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. До таких прав насамперед слід віднести право:

- на визнання малолітнього творцем об'єкта права інтелектуальної власності (ст.423 ЦК);

-перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК);

вимагати використання свого імені у зв'язку із використанням твору, якщо це практично можливо, або забороняти таке використання імені (ст. 438 ЦК);

використовувати псевдонім;

надати відкриттю, автором якого він є, своє ім'я чи спеціальну назву (ст. 458 ЦК) тощо;

Захист вказаних особистих немайнових прав здійснюється законними представниками малолітньої фізичної особи.

4. Положення коментованої статті визнають за малолітнім правовий статус неделіктоздатної фізичної особи. Це означає, що малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Підстави та порядок відшкодування шкоди,

яка завдана малолітньою особою, визначаються статтями 1178, 1181 ЦК.