Стаття 300. Право на індивідуальність

1. Фізична особа має право на індивідуальність.

2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та спо­собів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Конституції Украї­ни). Під поняттям «індивідуальність» як об'єкта вказаного права законодавець розуміє особисте немайнове благо фізичної особи, яке включає сукупність її пси­хічних властивостей, характерних рис, а також життєвий і професійний досвід, що відрізняють її від інших індивідуумів. До структури індивідуальності вклю­чають цілу низку особливостей фізичної особи, пов'язаних з її національною, культурною, релігійною, мовною та іншою самобутністю. Саме ці особливості можуть виявлятися у:

а) зовнішньому вигляді фізичної особи (фігура, фізичні дані, одяг, зачіска тощо, а також сукупність усіх цих елементів);

б) її голосі (сукупність різноманітних по висоті, силі та тембру звуків, що відтворюються людиною, у формі слів, мелодій, свисту тощо) і мові (система  звуків з усіма своїми особливостями, наприклад, невимова окремих звуків, говір,заїкання, слова-паразити, сміх тощо);

в) манері поведінки (поводження у стосунках з іншими особами та особливості у ставленні до речей, наявність моральних принципів, звичок та інших особ­ливостей характеру);

г) інтелектуальному, культурному та освітньому рівні (вміння спілкуватись, знання правил ґречності, дотепність, кмітливість, хист тощо);

д) інших характерних ознаках, які відрізняють фізичну особу серед інших.

 Сукупність усіх зазначених елементів може створювати певне цілісне сприйняття особи як певного індивідуума і охоплюватись загальним поняттям стилю (іміджу), що доволі близько межує з поняттям ділової репутації.

 2. Право на індивідуальність полягає у можливості фізичної особи:

а) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага. Доволі близьким за своїм значенням є право збері­гати свою національну, культурну, релігійну, мовну самобутність, яке гарантується ч. 2 коментованої статті та ст. 11 Конституції України;

б) користуватись своєю індивідуальністю, тобто обирати будь-яку можливу форму та спосіб прояву індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 2 коментованої статті). Окремі прояви індивідуальності можуть обмежуватись за певними критеріями (місцем, часом, специфікою діяльності тощо). Наприклад, нудисти вправі виявляти свою індивідуальність, однак у спеціально відведених для цього місцях, а для військо­вих чи працівників міліції право на виявлення індивідуальності щодо їх зовніш­нього вигляду обмежується в період виконання ними службових обов'язків встановленням загальнообов'язкової спеціальної форми одягу. Інколи індивідуальність фізичної особи може бути використана нею також і задля отримання певного публічного чи матеріального зиску. Доволі часто це використовується у політиці та шоу-бізнесі політиками, акторами, моделями, співаками (манера поведінки, зовнішність, голос тощо);

в) створювати та змінювати свою індивідуальність. Доречно зауважити, що останнім часом створення та зміна індивідуальності особи піддається певній комерціалізації. Так, окремі особи, які займають відповідне становище у публічній сфері, задля успішності своєї діяльності витрачають чималі кошти для формуван­ня чи зміни свого іміджу. Все це здійснюється шляхом зміни як природних (зміна (корекція) статі, пластичні операції, нарощування волосся тощо), так і набутих (зміна іміджу, відмова від паління чи інших шкідливих звичок, нанесення татуювань, виправлення вимови тощо) особливостей фізичної особи;

г) вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність. До даного повноваження відносяться як можливість вимагати захисту у випадках, коли особі створюють перешкоди у реалізації даного права (наприк­лад, коли в лавах Збройних Сил забороняють носити довге волосся чи примушують голити бороду або у вищих навчальних закладах вимагають носити кра­ватки та клубну форму), так і коли вчиняють дії, якими оспорюється, не ви­знається чи порушується це право. Захист даного права здійснюється на підста­вах і в порядку, передбачених главою 3 та статтями 275—280, 1166—1168 ЦК.