Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства

1. Загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановле­них Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

1. Коментована стаття визначає загальні засади цивільного законодавства, тобто загальні принципи цивільного права. Принципами права визнаються такі відправні (основні) положення, які виражають найважливіші закономірності розвитку права, визначають його головні риси, характеризуються найвищим рівнем імперативності і загальною значимістю, відбивають об'єктивну не­обхідність побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

2. Закріплені у коментованій статті принципи цивільного законодавства, спрямовані на ствердження ідей цивільного права як права приватного. Перш за все, коментована стаття передбачає серед основних загальних засад цивільного законодавства неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Ця основоположна ідея кореспондується із загально гуманістичним підходом, закріпленим у Європейській Конвенції про захист прав людини і ос­новних свобод, яка в силу ратифікації її Україною стала невід'ємною частиною вітчизняного законодавства. Принцип неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини реалізований у положеннях книги другої ЦК «Особисті немайнові права фізичної особи», зокрема у ст. 291 «Право на сім'ю»; ст. 301 «Право на особисте життя та його таємницю», ст. 311 «Право на недотор­канність житла»; ст. 312 «Право на вибір роду занять» та ін.

Однак слід звернути увагу на те, що у коментованій статті йдеться про не­припустимість свавільного втручання в сферу особистого життя фізичної осо­би. ЦК, захищаючи приватне життя людини, встановлює, що у випадках, прямо передбачених законом, допускаються певні обмеження особистих немайнових прав фізичної особи. Прикладом такого обмеження може бути ч. З ст. 311 ЦК, яка передбачає, що у невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлений інший порядок проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшу­ку. Водночас таке втручання неможна кваліфікувати як свавільне, а тому ці дії не порушують коментованого принципу.

3. Серед основних загальних засад цивільного законодавства також назва­ний принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, вста­новлених Конституцією та законом. Це положення гарантує власникам, що на­лежне їм майно не може бути вилучено на інших підставах, ніж встановлені за­коном. Причому у коментованій статті поняття «закон» застосовується у власному розумінні, тобто як акт вищої юридичної сили. Такий підхід має забез­печити всім власникам недоторканність їх майна.

Непорушність права власності закріплена також у ст. 321 ЦК, якою передба­чено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обме­жений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обме­жена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. При­мусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Випадки примусового вилучення майна у власника передбачені ЦК і обумов­лені перш за все необхідністю підтримувати публічний (суспільний) порядок, наприклад у разі викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю (ст. 350), викупу пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиції (ст. 353) тощо.