Стаття 297. Право на повагу до гідності та честі

1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.

2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

3. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

1. Стаття 297 ЦК закріплює за фізичними особами право на повагу до їх гідності та честі. Особливість даного права полягає в тому, що відповідно до ст. З Конституції України честь та гідність людини визнаються вищими соціальними цінностями.

Аналізуючи таке особисте немайнове благо фізичної особи, як честь, слід за­уважити, що воно охоплює принаймні дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Об'єктивна сторона честі — це оціночна категорія. Поки існує колектив (сусп­ільство), його члени, взаємодіючи між собою, будуть підлягати певній оцінці з боку інших осіб. Джерелом даної оцінки є соціально значимі факти (інформа­ція) про конкретні діяння особи та її поведінку в цілому, оскільки її внутрішній світ не має об'єктивованої форми виразу (слова, письмова форма, дії тощо), і тому не може розцінюватись як джерело інформації. Отримана інформація про особу співставляється у свідомості інших людей з інформацією про суспільні потреби, критерії добра та зла, справедливості, совісті, обов'язку, суспільного ідеалу та на основі цього виникає оцінка про правильність чи неправильність (чесність чи нечесність) діянь чи поведінки індивіда в цілому.

Суб'єктивна сторона честі формується на підставі об'єктивної. Вона є само­оцінкою особи власної поведінки, своїх діянь на основі власного внутрішнього духовного світу, світогляду, пріоритетів та переконань.

Таким чином, під поняттям честі як об'єктом даного права слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) до загальноприйнятих у суспільстві уявлень про добро і зло та усвідомленні нею цієї оцінки. При цьому необхідно зауважити, що регулюванню та охороні підлягають лише правовідносини, що виникають стосовно зовнішньої (об'єктивної) сторони честі, оскільки внутрішня (суб'єктивна) сторона честі правовому впливу не піддається,вона є недосяжною для стороннього втручання. Таке бачення проблеми відповідає і загальноєвропейським стандартам, наприклад, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Звичайно, зміст поняття «честь» змінюється залежно від того стану, в якому знаходиться суспільство чи певна соціальна група, від їх пріоритетів, переконань та чеснот.

Стосовно поняття «гідність» важливо зазначити, що воно, як і честь, має дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Під об'єктивною (соціальною) стороною гідності розуміється те, що як моральна цінність та суспільна значимість особистості вона визначається існуючим суспільним чи класовим відношенням та не залежить від людини. Тобто людина вже тільки внаслідок самого біологічного факту існування наділена певною об'єктивною гідністю. Ось чому інколи об'єктивний аспект гідності називається людською або антропною гідністю безвідносно до індивідуальних якостей людини, її соціального статусу, професійної приналежності тощо.

Суб'єктивна (індивідуальна) сторона гідності проявляється в усвідомленні особистістю себе представником тієї чи іншої спільності чи певної групи, що обумовлюється можливістю особи відображати не лише об'єктивний світ, а й себе в цьому світі, свою роль та місце в ньому. Саме суб'єктивна сторона гідності мотивує поведінку людини. На наш погляд, під поняттям «гідність особи» слід розуміти цінність кожної

фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.

Поняття честі та гідності є доволі близькими, взаємозалежними та взаємопов'язаними, однак зовсім не тотожними.

2. Законодавець, закріпивши за фізичною особою право на недоторканність гідності та честі, на жаль, не навів повного і однозначного їх визначення. Формулювання самого «права на повагу» не розкриває сутності відносин, які потребують правового врегулювання та охорони. Адже право на повагу для того, щоб вважатись гарантованою державою можливістю, повинно бути забезпечене кореспондуючим обов'язком усіх інших осіб поважати честь та гідність певного суб'єкта. Але повага є вищим виявом прихильності та визнання певних заслуг особи, що формується на підставі власних переконань. А це означає, що не можна особу примусити поважати, з огляду на проголошений конституційний принцип свободи думки та слова, не можна і віднайти оцінювач глибини поваги тощо. Інша справа, коли особу можна примусити не порушувати те чи інше право, а у випадку порушення цього обов'язку — здійснити захист даного права, про що саме йдеться у ст. 297 ЦК. Тому більш доцільно було б закріпити в даній статті право на гідність та честь, аніж право на повагу до них. Під правом на гідність слід було б розуміти особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, а також на усвідомлення цієї цінності та значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. У свою чергу, право на честь — це особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також на формування цієї оцінки та користування нею.

3. Передбачене коментованою статтею право на повагу до гідності та честі складається з наступних складових частин:

а) право на недоторканність гідності та честі;

б) право на захист гідності та честі у випадку порушення.

Право на недоторканність гідності та честі полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Найбільш часто честь та гідність можуть порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення такої інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, міміки, жестів та інших усталених дій, за допомогою ЗМІ, електронних комунікацій тощо). Основним є те, щоб дана інформація стосувалась певної особи, була викладена недостовірно та порушувала дані особисті немайнові права (див. коментар до ст. 277 ЦК України).

При цьому необхідно зауважити, що практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що, коли недостовірна інформація стосується публіч­ної особи (політичного діяча, державного службовця тощо), то право на недоторканність гідності та честі є дещо обмеженим за обсягом та змістом. Права на недоторканність гідності та честі публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли ця особа доведе, що інформація поширена «з явним злим умис­лом», тобто із знанням її неправдивості або із нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість (див., наприклад, рішення у справі «Нью-Йорк Тайме проти Салівана (New York Times v. Sullivan) чи «Куртіс Паблішінг Ко.» протч Батса (CurtisPublishing Co. v. Butts)).

Однак поширення недостовірної інформації є далеко не єдиним способом порушення гідності та честі. Вказане право може порушуватись також і у випад­ках вчинення незаконних насильницьких дій проти особи, наприклад, катуван­ня, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання, примусових медичних дослідів та експериментів, «дідовщини», сексуальних домагань тощо.

Право на захист гідності і честі здійснюється відповідно до вимог глави 3 та статей 275—280 ЦК. Основним способом захисту при цьому законодавець ви­значає судовий.