Стаття 295. Право на зміну імені

1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім я.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

3. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.

4. Прізвище, власне ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

5. Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

6. Підставами для відмови у зміні імені є:

перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом;

наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установ­леному законом порядку;

офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

подання заявником неправдивих відомостей про себе.

7. Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 295 у редакції Закону від 22 грудня 2006року № 524-V)

1. Законом України від 22 грудня 2006 року до ст. 295 ЦК було внесено істотні зміни, які більш детально врегулювали відносини, пов'язані зі зміною імені.

Частина перша коментованої статті надає фізичній особі з досягненням 16-річного віку право на власний розсуд вирішувати питання про зміну свого прізвища та (або) власного імені без встановлення конкретних підстав для цього.

Зазвичай необхідність у цьому може бути викликана неблагозвучністю, складністю вимови імені, сімейними та іншими обставинами.

2. Відповідно до ч. 2 змінити своє прізвище та (або) власне ім'я можуть також фізичні особи, які досягли 14 років, але лише за згодою батьків або одного з них у разі: а) смерті другого з батьків; б) визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; в) визнання обмежено дієздатним або недієздатним; г) позбавлення батьківських прав щодо цієї дитини; д) виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про її народження; е) внесення відомостей про чоловіка як батька дитини до актового запису про її народження за заявою матері. Наведений перелік підстав зміни 14-річною дитиною свого прізвища та (або) власного імені за згодою одного з батьків є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Таку згоду може дати піклувальник, якщо над 14-річною особою встановлено піклування.

3. У ч. З визначено підстави зміни особою по батькові. Таке право має особа, яка досягла 14 років у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.Редакція норми ч. З дає підстави вважати, що така особа може реалізувати таке право на власний розсуд. Однак такий висновок не узгоджується зі ст. 149 СК країни, згідно з якою якщо батько змінив своє ім'я, зміна по батькові дитини, яка досягла 14 років, здійснюється за її згодою. Водночас логічно вважати, що зміна по батькові дитини, яка не досягла 14 років, можлива без її згоди за погодженою домовленістю батьків або одного з них у разі виключення про другого з них відомостей як про батька дитини з актового запису про її народження.

4. Безумовними підставами для зміни усіх трьох елементів імені фізичної особи відповідно до ч. 4 коментованої статті можуть бути: усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування. Вчинення таких змін має здійснюватися з дотриманням вимог ст. 231 СК згідно з якою, зокрема, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини, відповідно змінюються прізвище та по батькові дитини. Більше того, за заявою усиновлювачів може бути змінене і ім'я дитини за її згодою. Така згода не обов'язкова, якщо дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

Певні правові наслідки настають у разі визнання усиновлення недійсним (ст.236 СК) або його скасування (ст.238 СК). Згідно з ч. 5 ст. 237 СК у випадку визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення, або вони за її бажанням зберігаються, а згідно з ч. 5 ст. 239 СК у разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, одержані у зв'язку з усиновленням, а за її бажанням можуть бути відновлені ім'я, прізвище та по батькові, існуючі до усиновлення.

5. У ч. 5 коментованої статті встановлені підстави зміни прізвища тими фізичними особами, які набули статусу подружжя внаслідок реєстрації шлюбу або втрати цього статусу у разі розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

6. У новій редакції ст. 295 ЦК вперше передбачені підстави для відмови у зміні імені, якими є: перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом; наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку; офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника; подання заявником неправдивих відомостей про себе. Зрозуміло, що у разі відпадіння обставин, зазначених у перших трьох випадках, заявник може знову звернутися з заявою про зміну імені. В ЦК не розкривається зміст неправдивих відомостей заявника про себе. Однак вони не повинні тлумачитися надто широко. Наприклад, не можна до них зараховувати відомості про стан здоров'я чи інші відомості, які не э обов'язковими для зміни імені.

7. Ч. 7 покладає на Кабінет Міністрів України обов'язок визначати порядок розгляду заяв про зміну імені фізичної особи, який до внесення змін до ст. 295 ЦК визначався Указом Президента України «Про порядок переміни громадянами прізвищ, імен та по батькові» від 31 грудня 1991 р. та постановою КМУ «Про затвердження Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен та по батькові» від 27 березня 1993 р. Нині ці відносини регулюються постановою КМУ від 11 липня 2007 р. № 915 «Про затвердження Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи».