Стаття 293. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля

1. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення.

2. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псу­вання, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності.

Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.

3. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (хар­чові продукти та предмети побуту).

4. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, про­живання, навчання тощо.

1. Відповідно до ст. 50 Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шко­ди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан дов­кілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Така інформація ніким не може бути засекречена.

2. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля означає забезпечену за­коном можливість користуватися здоровим та сприятливим для життя навко­лишнім природним середовищем, вживати чисту питну воду, дихати чистим повітрям тощо, а також можливість перебувати у сприятливому для життя і здо­ров'я середовищі проживання (включаючи місце проживання, навчання, відпо­чинку, харчування тощо).

3. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля належить до абсолютних особистих немайнових прав. Дане суб'єктивне право відображає перш за все міру можливої поведінки самої управоможеної особи. Так, громадянин самостійно визначає місце свого проживання, побуту, відпочинку, навчання тощо. Зміст обов'язку невизначеного кола осіб має пасивний характер, оскільки вони повинні утримуватись від дій, що порушують право управоможеної особи, тобто не по­винні псувати, забруднювати довкілля.

4. Право на одержання у встановленому порядку достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населен­ня закріплене у ст.9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.та у ст.6 Закону «Основи законодавства Ук­раїни про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р.

5. Праву громадян на одержання достовірної інформації повинен відповіда­ти встановлений законодавцем обов'язок тих чи інших суб'єктів надавати таку інформацію. Його покладено на місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, загальнодержавні та місцеві органи охорони навколишнього природного середовища. Фізичні особи не позбавлені також права самостійно збирати інформацію. Так, у ст. 34 Конституції України поряд із закріпленням права вільного доступу до інформації про стан довкілля перед­бачено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширюва­ти її. Саме на це спрямована і норма ч. 1 коментованої ст. 293 ЦК.

Закон України «Про інформацію» у статтях 32—36,47 детально регулює порядок і термін одержання інформації від державних органів, передбачає відповідальність за необгрунтовану відмову у наданні інформації, за її приховування та перекручення, а також порядок оскарження відмови у наданні інформації і відстрочення задоволення запиту щодо офіційних документів. Однак, якщо ме­ханізм одержання інформації від державних органів є врегульованим і може бути реалізований на практиці, то одержати інформацію безпосередньо від підприємств, особливо від приватних, фізичній особі майже неможливо. Так,ст. 38 Закону України «Про інформацію» передбачено, що власник інформації має право визначати правила обробки останньої та доступ до неї, а також вста­новлювати інші умови доступу до інформації.

Фізична особа, реалізовуючи своє право на інформацію, може оскаржити відмову у наданні інформації до суду. За рішенням суду може бути припинена і діяльність фізичної та юридичної осіб, що завдає шкоди довкіллю (ч.2 ст.293 ЦК), а незаконною така діяльність буде, якщо вона призведе до нищення, псу­вання, забруднення довкілля. Кожен має право вимагати припинення такої діяль­ності. За рішенням суду діяльність фізичної та юридичної осіб, яка завдає шко­ди довкіллю, може бути припинена.

6. Згідно із ч. З коментованої статті фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту). Це положен­ня обґрунтовується суспільною важливістю і значенням якості продукції для успішного вирішення багатьох соціально-економічних завдань. Вивчення та на­укове розроблення понять якості продукції було предметом досліджень багатьох вчених різних галузей науки. Якість продукції характеризується як сукупність властивостей і ознак, що визначають ступінь придатності продукції для її спо­живання за призначенням, а також ступінь задоволення її споживчою вартістю населення та народного господарства. Таким чином, поняття «якість» охоплює дві визначальні ознаки: по-перше, сукупність властивостей самої продукції і, до-друге, її здатність задовольняти суспільні потреби. Екологічна безпека про­дуктів харчування забезпечується згідно із чинним законодавством: розробкою і затвердженням стандартів, екологічних нормативів, технічних умов на продукти харчування; сертифікацією продуктів харчування на предмет їх відповідності, зокрема, екологічним нормативам; обов'язковою сертифікацією всієї продукції, яка вироблена в зонах радіоактивного забруднення; здійсненням державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил у цій сфері. Нормативну базу цих положень складають закони України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист прав споживачів» (у редакції від 15 грудня 1993 р.) тощо.

З юридичної точки зору, екологічно безпечними продуктами харчування можна вважати такі, що відповідають встановленим екологічним вимогам і по­казникам, передбаченим у медико-біологічних нормативах, стандартах, техніч­них умовах тощо, на продукти харчування.

7. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, про­живання, навчання тощо (ч. 4 ст. 293 ЦК). Право кожної особи на належні, без­печні і здорові умови праці проголошено ст. 44 Конституції України, а також закріплене у п. «г» ч. 1 ст. 6 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Створення безпечних та нешкідливих умов праці на всіх підприєм­ствах, в установах, організаціях передбачене ст. 153 КЗпП України. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устатку­вання та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуаль­ного захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові змови праці повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник підприємства або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і за­безпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професій­них захворювань працівників. Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя та здоров'я, а та­кож в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці (додатково див. коментар до ст. 282 ЦК). Забезпечення нешкідливих і безпечних умов праці покладається на власника підприємства, керівництво установи, організації або уповноважений ними орган.

8. Право на безпечні і сприятливі умови проживання не передбачені чітко Конституцією України. Про наявність цього права можна говорити, виходячи із положень ЖК України. Так, відповідно до ст. 50 ЖК України жиле приміщен­ня, що надається громадянам для проживання, має бути упорядкованим відпо­відно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. З нашої точки зору, право громадян на безпечні і сприят­ливі умови проживання повинно бути більш детально розроблене у спеціаль­них законах.