Стаття 290. Право на донорство

1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її ком­понентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин.

Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів репродуктивних клітин здійснюється відповідно до закону.

2. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

3. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.

Уразі імплантації органів та інших анатомічних матеріалів члени сім'ї, близькі родичі донора мають право знати ім'я особи реципієнта.

1. За нормою, закріпленою у ч. 1 ст. 290 ЦК, повнолітня дієздатна фізичні особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин. При цьому донорство здійснюється відповідно до закону. Частина 2 коментованої статті уточнює, що вилучення органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Згода може бути надана фізичною особою у письмовій формі на випадок її смерті. Законодавством передбачена також заборона фізичною особою донорства її органів та анатомічних матеріалів на випадок її смерті (ч. З коментованої статті).

У разі імплантації органів та інших анатомічних матеріалів члени сім'ї, близькі родичі донора мають право знати ім'я особи — реципієнта.

2. В основі законодавчих актів, що регулюють питання трансплантації та до­норства у ряді країн Європи, покладений принцип презумпції згоди, який означає, що, якщо людина ще за свого життя категорично не заявляла про свою не­згоду на вилучення її органів після смерті, то вона стає потенційним донором після своєї смерті і лікарі можуть вилучати її органи, не повідомляючи про це навіть найближчих родичів. Серед правознавців є прихильники іншої точки зору. Вони відстоюють принцип презумпції незгоди, а саме: якщо людина за життя не дала письмової згоди на донорство після своєї смерті, то вилучення тканин і органів у померлої особи можливе лише за наявності згоди її близьких родичів.

Коментована стаття побудована таким чином, щоб підкреслити важливість збереження життя людини за допомогою донорства. З точки зору суспільства,перевагу слід надавати здоров'ю живої фізичної особи, хоча слід також поважа­ти і пам'ять померлого, яка включає і його тілесну недоторканність після смерті.

3. Проблема створення ринку донорських органів і його права на існування породила у суспільстві дві протилежні точки зору. Прибічники створення такого ринку посилаються на те, що збільшення донорських органів завдяки ринку принесе більшу користь, тому що фінансові стимули допоможуть як самим донорам, так і їх родичам у прийнятті рішення про вилучення органів. Оскільки хірурги «продають» операції по трансплантації органів, то і в продажу органів немає нічого антигуманного, стверджують перші.

Проти створення подібного ринку виступають ті, хто вважає, що комерціалізація у цій сфері негативно вплине на здійснення принципу добровільного пожертвування органів і стане однією з форм непрямого тиску на донорів та членів їх сімей. Крім того, ринок донорських органів суперечить, на їх думку, поняттям моральності та гуманізму.

На міжнародному рівні будь-яка комерційна діяльність, пов'язана з торгівлею донорськими органами, засуджується. Так, 37-ма Всесвітня медична асамблея, що відбулася у 1985 р. у Брюсселі, різко засудила купівлю та продаж людських органів для трансплантації, закликавши уряди усіх країн вжити ефектив­них заходів для всілякого запобігання комерційному використанню людських органів.

4. Стаття 47 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачає можливість вилучення і пересадки органів та інших анатомічних матеріалів від донора до реципієнта, а Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» визначає умови і порядок за­стосування трансплантації як спеціального методу лікування.

Обстеження стану здоров'я реципієнта є медичною дією, якій повинні відповідати правові критерії придатності реципієнта за станом здоров'я, а саме: стан здоров'я, який гарантує, що за сприятливого прогнозу трансплантації, його здоров'я істотно покращиться та буде збережена здатність інших органів виконува­ти свої функції. Добровільна згода реципієнта на пересадку органу в його організм є наступною важливою передумовою здійснення трансплантації. В іншому разі трансплантація вважається неприпустимою.

Крім волевиявлення фізичної особи, повинні бути дотримані такі умови: повна інформованість про ризик та можливі наслідки трансплантації; повна свобода та незалежність при прийнятті рішення; дієздатність реципієнта. У разі недієздатності чи обмеженій дієздатності реципієнта, згоду дає його законний представник.

Добровільна згода донора є умовою, без якої вилучити орган з його організму неможливо. На неї поширюються ті самі умови, що і для згоди реципієнта. Добровільність згоди передбачає можливість відмови від вилучення тканин чи органів у будь-який момент і без пояснення причин такої відмови. Згода дається у письмовій формі і повинна бути свідомою. Не може бути донором психічно не хвора особа, яка не усвідомлює наслідки вилучення у неї трансплантанта. Придатність донора за станом здоров'я є наступною умовою проведення трансплантації. Стан його здоров'я повинен гарантувати, що при пересадці органу, вилученого з його організму, здоров'я реципієнта не опиниться під загрозою, не відбу­деться і зараження хворого від донора. Шкода, що завдана здоров'ю донора, по­винна бути меншою, ніж та, що загрожує реципієнту.

Згідно із ст. 14 Закону України «Про трансплантацію органів та інших мате­ріалів людини» за бажанням повнолітньої дієздатної особи можна взяти на збе­рігання за її рахунок кістковий мозок з метою використання у разі потреби для аутотрансплантації. За згодою донора його кістковий мозок може бути наданій безоплатно або за плату для трансплантації іншій особі. У зарубіжній практиці мають місце випадки розпоряджання своїми органами і тканинами шляхом ук­ладення угоди зберігання.

5. Відповідно до ст. 46 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. та ст. 2 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. донорство є добровільним актом волеви­явлення людини, що полягає у здаванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання у наукових дослідженнях. Зазначені закони детально врегульовують питання, пов'язані з донорством крові та її компонентів.

Згідно із законом донором може бути будь-яка дієздатна фізична особа віком від 18 років, яка пройшла відповідне медичне обстеження і в якої немає проти­показань, визначених Міністерством охорони здоров'я України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, що можуть передаватися через кров, або інфіковані збудни­ками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові або її компонентів ви­ключно для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностичних та інших продуктів, що не призначаються для введення реципієнтам. Взяття крові і її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров'ю донора не буде заподіяно шкоди. За особистим визначенням донора здавання крові або її компонентів може здійснюватися безоплатно або з оплатою, порядок якої вста­новлюється Кабінетом Міністрів України.

6. Після смерті людини її тіло може бути використане з донорською метою. Але право на недоторканність особи зберігається і після її смерті (див. коментар до ст. 289 ЦК), тому у разі смерті особи потрібна її згода стати донором анатомічних матеріалів. Фізична особа може за життя дозволити або заборонити ви­лучення після смерті органів та тканин із її тіла (ч. З коментованої статті). Якщо особа не висловила своєї волі щодо можливості такого вилучення, воно може бути здійснене після її смерті лише у випадках, встановлених законом.

7. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» вилучення тканин та органів з тіла людини можливе тільки у разі беззастережної констатації її смерті. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку, що означає повну і незворотну втрату його функцій. Факт смерті потенційного донора встановлюється консиліумом лікарів відповідного закладу охорони здоров'я, які не можуть брати участі у вилученні у цього донора анатомічних матеріалів, у їх трансплантації чи виготовленні біоімплантантів.

У ст. 16 вищезгадуваного Закону роз'яснюється, що кожна повнолітня дієздат­на особа може заявити про згоду або незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. За відсутності такої заяви, згоду можуть дати подружжя або родичі, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути вилучені за згодою їх законних представників. У разі необхідності проведення судово-медичної експертизи анатомічні матеріали у померлого донора беруться з дозволу і в присутності судово-медичного експерта, який зобов'язаний повідомити про це прокурора. Вилучення анатомічних матеріалів у померлого донора не повинно призвести до спотворення його тіла.

Вилучення анатомічних матеріалів у померлого донора здійснюється за актом, який підписується лікарями, які брали участь у вилученні анатомічних ма­теріалів, а у випадку проведення судово-медичної експертизи — і судово-медичним експертом. Вилучення анатомічних матеріалів у померлої особи для трансплантації не допускається у разі наявності зробленої цією особою за життя заяви про незгоду бути донором. У померлої повнолітньої дієздатної особи, заява якої щодо донорства відсутня, а також неповнолітніх, обмежено дієздатних та недієздатних осіб вилучення анатомічних матеріалів не допускається, якщо на це не отримано або неможливо отримати згоду осіб, зазначених у законі. Вилучен­ня анатомічних матеріалів у померлої особи не допускається також при відсутності дозволу судово-медичного експерта у разі необхідності проведення судово-медичної експертизи.