Стаття 289. Право на особисту недоторканність

1. Фізична особа має право на особисту недоторканність.

2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдсько­му або такому, що принижує Ті гідність, поводженню чи покаранню.

3. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.

У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом.

4. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів Ті тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

1. Фізична особа має право на особисту недоторканність. Коментована стаття містить загальну заборону щодо будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на особу. Зміст права на особисту недоторканність розкривається у ч. 2 ст. 289 ЦК: «фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню»

У широкому розумінні «недоторканність» — це гарантія від посягань з боку будь-кого. Право на особисту недоторканність характеризується як право на особисту безпеку, юридично забезпечена можливість громадянина розпоряджатися собою без перешкод, на свій власний розсуд, і припиняти будь-які протиправні дії що обмежують особисту свободу. Вказаному праву кореспондує обов'язок осіб, що оточують громадянина, не зазіхати на його особистість шляхом фізич­ного, психологічного, юридичного та іншого впливу, якщо можливість такого впливу прямо не передбачена законом. Нормативна основа для цивільно-правового регулювання недоторканності особистості базується на конституційному законодавстві.

2. Право на особисту недоторканність охоплює право на психологічну та тілесну (фізичну) недоторканність. Психологічна недоторканність передбачає захищеність особи від погроз на її адресу, залякування, шантажування та інших спо способів придушення її волі.

Тілесна недоторканність означає, що особі без її згоди не можна заподіяти тілесні ушкодження, наносити удари, побиття, застосовувати до неї мордування і тортури, завдавати будь-яким способом фізичного болю та застосовувати силу, окрім випадків затримання злочинця або у разі перебування інших осіб у стані необхідної оборони. Тілесна недоторканність передбачає також неможливість без згоди фізичної особи втручатися у процес її лікування, проводити медико-біологічні експерименти і примусово брати донорську кров, органи та інші анатомічні матеріали з її тіла.

3. Стаття 28 Конституції України вказує на те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідженням. Наведена конститу­ційна норма є відтворенням положень, які містяться у ст. 5 Загальної декларації прав людини (10 грудня 1948 p.), статтях 7 і 10 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (16 грудня 1966 р.), ст. З Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (4 листопада 1950 р.) та в ряді інших міжнародно-правових актів.

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1984 р. прийняла Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Цей документ був підписаний від імені Уряду УРСР 27 лютого 1986 р. і ратифікований 26 січня 1987 р. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції термін «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа, чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, яка грунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. У цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи таких, які викликаються ними випадково.

Ще один міжнародний акт, який регулює ці питання у комплексі — це Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, що була підписана від імені України 2 травня 1996 р. у Страсбурзі і ратифікована Верховною Радою України Законом 24 січня 1997 р.

Головною метою розробки детальних процесуальних гарантій недоторканості фізичної особи є прагнення реалізувати презумпцію невинуватості, право мати адвоката, право на судове оскарження будь-якого рішення про позбав­лення волі. Навіть права осіб, які порушили закон, не повинні зазнавати порушень, всі обмеження, які до них застосовуються, повинні бути необхідними та законними.

4. У частині 3 ст. 280 ЦК міститься положення, згідно з яким фізичне пока­рання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокого, аморального поводження фізичних осіб з неповнолітніми дітьми вживаються заходи, передбачені законодавством.

Важливо нагадати, що 20 листопада 1959 р. Генеральна Асамблея ООН про­голосила Декларацію прав дитини. Основні принципові положення Декларації знайшли у подальшому своє відображення у ряді міжнародно-правових актів. Так, 27 вересня 1991 р. набрала чинності в Україні Конвенція з прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. Відповідно до ст. 19 цієї Конвенції держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, за відсутності піклування чи при недбалому і брутальному поводженні та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка повинна турбуватися про дитину. Такі за­ходи захисту прав дитини включають різні форми запобігання, виявлення, по­відомления, передачі на розгляд, розслідування, лікування тощо у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, а також у випадку необхідності розпочати судову процедуру. Цьому міжнародно-правовому акту відповідають на сьогоднішній день положення нового СК України, а саме статті 7, 150, 164, 170 та ін.

5. У ч. З ст. 289 ЦК міститься положення про те, що у разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка перебуває у безпорад­ному стані, застосовуються заходи, встановлені ЦК та іншим законом. Безпорадний стан слід розуміти як з точки зору фізичної, так і психологічної.

 6. Фізична особа має також право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів з її тіла науковим, медичним або навчальним закладам, що є одним із компонентів права на особисту недоторканність (ч.4 ст. 289 ЦК). Якщо фізична особа ще за життя виявила свою волю щодо вилучення органів та інших анатомічних матеріалів з її тіла після смерті, то ніяких труднощів на практиці не виникає. Але, якщо вона не залишила такого розпорядження, то таке вилучення не допускається, крім випадків, встановлених законом. Такий висновок можна зробити із змісту ст. 290 ЦК. В «Основах законодавства України про охорону здоров'я» наведені лише деякі положення щодо трансплантації органів і тканин, вилучених у донора. Стаття 47 «Основ» регулює читання про вилучення і трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів від донора до реципієнта, встановлює умови та порядок застосування трансплантації. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 вересня 2000 р. № 226 затверджено Інструкцію щодо вилучення органів з тіла донора-трупа.

Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матері­алів людини» від 16 липня 1999 р. забезпечує право фізичної особи на недотор­канність та захист своєї гідності при застосуванні трансплантації та іншої, по­в'язаної з нею діяльності. Закон визначає умови і порядок застосування транс­плантації як спеціального методу лікування, умови та порядок взяття гомотрансплантантів у донорів. Частина 4 ст. 289 ЦК, на думку фахівців, закріп­лює окремий випадок розпоряджання фізичної особою своїми органами та ана­томічними матеріалами на випадок своєї смерті, надаючи праву на особисту не­доторканність досить широкий зміст.