Стаття 288. Право на свободу

1. Фізична особа має право на свободу.

2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотроп­них засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

1. Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу (ст.288 ЦК) та право на особисту недотор­канність (ст.289 ЦК). Див. також: ст. 29 Конституції України; ст. З Загальне; декларації прав людини, ст. 5 Європейської конвенції про захист прав і основ­них свобод людини, ст. 7 та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

У юридичній літературі висловлювались різні точки зору з приводу того, чи є право на свободу і особисту недоторканність одним правом, чи воно охоплює два самостійних особистих немайнових права фізичної особи. Фактично, це два ­різних права, які мають самостійні сфери регулювання і механізм реалізації, але вони настільки тісно пов'язані одне з одним, що і в конституційній практиці, і в міжнародно-правових документах закріплюються в єдиній правовій формулі. ЦК У країни присвячує вказаним правам дві окремі статті — ст. 288 «Право на свободу» і ст. 289 «Право на особисту недоторканність».

Право на особисту свободу означає відповідну міру можливої та юридичної дозволеної поведінки громадянина розпорядитися собою, своїми вчинками та часом. Право особи на особисту недоторканність, в об'єктивному смислі, — це сукупність цивільно-правових норм, які передбачають недопустимість будь-якого посягання на особистість з боку будь-кого, за винятком випадків, обумовлених у законі.

2. Юридична природа права на свободу грунтується на розумінні того, що кожна людина народжується вільною і має право вільно обирати для себе характер і спосіб спілкування із зовнішнім світом, людьми, природою, на власний розсуд будувати світ, який її безпосередньо оточує, здійснювати будь-які дії, які не суперечать закону тощо. Стаття 29 Конституції України гарантує право кожної особи на свободу, а ст. 21 Конституції проголошує, що всі люди є вільними.

Таким чином, право громадянина на особисту свободу розуміється як забез­печена можливість вимагати за судом припинення дій особи, якщо ці дії обме­жують особисту свободу громадянина, а саме: свободу переміщення, свободу обирання роду занять і місця проживання тощо. Право на особисту свободу -це і відповідна міра дозволеної поведінки громадянина розпоряджатися собою, своїми вчинками, часом тощо.

Поняття «свобода» охоплює фізичну, економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під фізичною свободою розуміється можливість належа­ти собі у конкретному фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свободи належать такі блага, як особисте та сімейного життя, задоволення суто індивідуальних потреб тощо. Але тільки наявність фізичної свободи надає індивіду можливість бути учасником суспільних відносин у повному обсязі. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обмежується і його політична, економічна та індивідуальна свобода.

Право на недоторканність особистості забезпечує саме фізичну свободу. Оскільки життя, здоров'я та фізична свобода не входять у число благ індивідуальної свободи, то і саме право на недоторканність особистості не можна віднести до особистих конституційних прав, що забезпечують цей вид свободи. Це право охороняє особисту безпеку особи. Воно є універсальною юридичною гарантією,яка забезпечує громадянину реалізацію всіх інших прав та обов'язків.

3. Право на свободу включає заборону будь-якої форми фізичного чи психіч­ного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу, (ч. 2 коментованої статті ЦК). Це положення відповідає нормам міжна­родного законодавства.

4. Цивілістичний аспект свободи пов'язується з дієздатністю фізичної особи. Цілком позбавленою свободи вважається недієздатна особа, яку визнано такою судом. Рівень свободи дітей залежить від їх віку. Носієм цілковитої свободи особа, яка була емансипована у зв'язку із шлюбом. ЦК України передбачає трудову емансипацію осіб, яким виповнилося 16 років, а також тих, хто у цьому віці зареєстрований як підприємець за згодою їх батьків або законних представників. Право на свободу є одним з найбільших соціальних благ, яке створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб фізичної особи.