Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звер­нення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інфор­мацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

4. Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

1. Під час надання фізичній особі медичної допомоги, проводячи її обстеження та лікування, медичні працівники отримують відповідні відомості про цю особу. Характер відносин між пацієнтом і медичним персоналом повинен мати з довірчий характер і передбачати конфіденційність інформації, яку надає лікареві пацієнт і яку він отримує у процесі діагностики та лікування. Такі відомості, перш за все, стосуються хвороби пацієнта та його приватного життя. У літера­турі вони носять назву «таємниця про стан здоров'я», «медична таємниця»,лікарська таємниця». Враховуючи коло осіб, які не повинні порушувати це право, ст. 286 ЦК охоплює усіх зобов'язаних осіб і використовує термін «таємниця про стан здоров'я», а для того, щоб підкреслити спеціальних суб'єктів обов'язку, на практиці дуже часто використовується термін «лікарська таємниця», тому що найбільш повну інформацію отримують саме лікарі. Вони кваліфіковано розуміються на цій інформації і дають клятву, якої зобов'язані дотримуватись навіть враховуючи лікарську етику. Так, ст. 40 «Основ законодавства України про охоро ну здоров'я» відносить до вказаних суб'єктів медичних працівників та інших осіб, які отримали відомості про пацієнта у зв'язку з виконанням своїх професійних або службових обов'язків. У свою чергу, ч. З ст. 286 ЦК зобов'язує кожну фізичну особу утримуватись від поширення будь-якої інформації про хворого, якв стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з будь-яких інших джерел, і не визначає коло суб'єктів таємниці про стан здоров'я.

2. Гарантуючи кожному громадянину таємницю його особистого життя (ст. 301 ЦК), закон зобов'язує медичних працівників та інших осіб, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків чи з інших джерел стало відомо про стан здоров'я фізичної особи, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні, утримуватись від поширення такої інформації (частини 1, 3 ст. 286 ЦК). Доповнен­ня об'єктів таємниці у ЦК фактом звернення за медичною допомогою, а та­кож захистом від розголошення будь-яких відомостей, одержаних під час медичного огляду, вважається дуже вдалим, оскільки передбачити, яку саме інформацію надасть хворий, звертаючись за медичною допомогою, досить важ­ко. Не можуть бути також розголошені відомості, почуті від хворого, коли він перебував у непритомному стані. Не існує вичерпного переліку об'єктів медич­ної таємниці і у міжнародному законодавстві. Зокрема, Декларація про політи­ку в галузі забезпечення прав пацієнта в Європі встановлює, що вся інформація про стан здоров'я пацієнта, діагноз, прогноз і лікування захворювання, а також будь-яка інша інформація особистого характеру повинні зберігатися у таємниці навіть після смерті пацієнта. Отже, абсолютний характер таємниця про стан здоров'я пацієнта зберігає і після його смерті. Існує думка про те, що обов'язок ліка­ря по збереженню медичної таємниці не закінчується у зв'язку зі смертю пацієнта, але близькі померлого і перш за все дружина можуть звільнити лікаря від цього обов'язку.

3. Відомості, що складають зміст таємниці про стан здоров'я, можна поділи­ти на такі групи: відомості про сам факт звернення особи за медичною допомо­гою; відомості про хворобу (діагноз, історія хвороби, прогноз); відомості про за­стосовані методи лікування та їх ефективність; відомості про особу, яка зверну­лася за допомогою (її минуле, звички, фізичні та психічні недоліки, інтимні зв'язки тощо); відомості про сім'ю хворого, інтимні стосунки.

Таким чином, об'єктом таємниці про стан здоров'я будуть медичні дані та інформація про особисте життя хворого, отримані при виконанні медичних обо­в'язків. Із загального правила про заборону розголошувати таємницю про стан здоров'я фізичної особи існує ряд винятків, передбачених чинним законодав­ством, зокрема кримінально-процесуальними нормами права. На допустимість таких винятків вказує і ст. 40 «Основ». Таємниця про стан здоров'я може пору­шуватись у наступних випадках: з метою обстеження і лікування пацієнта, не­здатного через свій стан виразити свою волю; при існуванні загрози розповсю­дження інфекційних захворювань, масових отруєнь і вражень; за запитом органів слідства, прокуратури і суду, у зв'язку з проведенням розслідування або судо­вим розглядом; у випадку надання допомоги неповнолітнім для інформування батьків або законних представників; за наявності підстав, які дозволяють вва­жати, що шкода була нанесена здоров'ю пацієнта в результаті протиправних дій.

4. Частина 2 коментованої статті ЦК забороняє вимагати та подавати інфор­мацію про діагноз та методи лікування фізичної особи за місцем її роботи або навчання. Медична таємниця порушується, коли у листку тимчасової непраце­здатності точно вказується діагноз. Оскільки цей документ є не лише медичним, але й юридичним, фінансовим, з ним має право ознайомлюватись фактично не­обмежене коло працівників того чи іншого підприємства, установи, організації. Наказом Міністерства охорони здоров'я України, Мінпраці та соціальної по­літики України від 3 листопада 2004 p. № 532/274/136-ОС/1406 затверджене зразок листка непрацездатності, його технічний опис та інструкцію про порядок заповнення листка непрацездатності.

Якщо з деонтологічних міркувань лікар змінює формулювання діагнозу в ли­стку непрацездатності, то він зобов'язаний за погодженням із завідуючим відділен­ням зробити у картці стаціонарного чи амбулаторного хворого запис, який обґрун­товує зміну діагнозу. Для пацієнта інколи небажано розкриття не тільки діагнозу але й назви самого лікувального закладу, тому ряд медичних закладів у штампі на листку тимчасової непрацездатності зазначають лише номер лікарні.

5. У випадках, встановлених законодавством, фізична особа може бути зобо­в'язана до проходження медичного огляду (ч. 4 ст. 286 ЦК). Про такі випадки див. п. З коментаря до даної статті.