Стаття 283. Право на охорону здоров'я

1. Фізична особа має право на охорону її здоров'я.

2. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.

1. Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної особи на охорону здоров'я (ст. 283). Загальним питанням прав у сфері охорони здоров'я присвячено статті 283—287, 290 ЦК. Крім того, окремі норми, що мають безпосереднє відношення до даного права, містяться у інших статтях ЦК, зокрема, у ст. 282.

2. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. У ч. 1 ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права визнано право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я. Згідно із Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я, який був прийнятий на міжнародній конференції охорони здоров'я у Нью-Йорку 22 липня 1946 p., поняття здоров'я визначається як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя. Суттєвий вплив на розвиток міжнародного та національного законодавства мають такі міжнародні нормативно-правові акти з питань медичної допомоги, як Міжнародний кодекс медичної етики, прийнятий на 3-й Генеральній асамблеї ВМА у Лондоні в жовтні 1949 р. (із наступними змінами та  доповненнями), в якому визначаються загальні обов'язки лікаря, види діяльності, вважаються неетичними тощо; Ліссабонська декларація прав пацієнта, прийнята на 34-й Всесвітній медичній асамблеї у вересні — жовтні 1981 р.; Декларація прав людини і особистої свободи медичних працівників, прийнята на 37-й Всесвітній медичній асамблеї у Брюсселі у жовтні 1985 р. тощо.

Конституційне право на охорону здоров'я надає можливість громадянину самостійно обирати законні шляхи і засоби для досягнення стану фізичного, душевного і соціального благополуччя. Крім позитивних дій самої особи, необхідні ще три умови: наявність засобів, за допомогою яких громадянин зміг би задовольнити свої законні інтереси і можливість ними безперешкодно користу­ватись; можливість вимагати відповідних позитивних дій від зобов'язаних суб'єктів; у випадку порушення прав можливість застосувати заходи державно­го примусу.

3. За ст. 6 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров'я право на охорону здоров'я охоплює: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, жит­ло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, необхідні для підтримання здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я навколишнє при­родне середовище; санітарно-епідеміологічне благополуччя території і населе­ного пункту, де особа проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання; побу­ту і відпочинку, надання медичної допомоги, включаючи вільний вибір лікаря закладу охорони здоров'я, достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі можливі фактори ризику та їх ступінь тощо.

Стаття 10 «Основ» закріплює обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я серед яких: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя та здоров'я стані тощо.

4. Відповідно до ч. 2 ст. 283 ЦК охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. Зазначимо, що ч. З ст. 49 Конституції України передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

5. Право на охорону здоров'я забезпечується дією нормативно-правових актів у цій галузі, які можна поділяти на міжнародні та національні. Джерела регулювання відносин у сфері охорони здоров'я — це система нормативних актів,що регулюють організаційні, майнові, особисті немайнові відносини, які виника­ють у зв'язку з наданням медичної допомоги і проведенням санітарно-епідеміологічних заходів. Серед міжнародних джерел слід назвати Загальну декларацію прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права (1966 p.); Європейський кодекс соціального забезпечення, прийня­тий Радою Європи 16 квітня 1964 р. та переглянутий у червні 1990 р. тощо.В Україні право на охорону здоров'я закріплено на конституційному рівні (статі З, 49 Конституції України). Крім цього, відносини щодо охорони здоров'я населення регулюються цивільним, кримінальним та соціальним законодавством. Це означає, що названі відносини регулюються не лише за принципами приватного права. Наприклад, коли мова йде про небезпеку поширення різного роду інфекційних захворювань, в дію вступають норми публічного права. Однак у нормальному стані зазначені відносини регулюються за допомогою приватно-правового методу. Серед законів, які регулюють відносини у сфері охорони здоров'я, слід назвати: «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р.; «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.; «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16 липня 1999 р.; «Про донорство крові та її компо­нентів» від 23 червня 1995 р.; «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. Крім того, слід назвати постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, «Про затвердження Порядку переробки і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізації їх і виготовлених з них препаратів» від 16 червня 1998 p.; «Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та СНІД» від 18 грудня 1998 р. тощо.

6. Важливе місце серед відносин у сфері охорони здоров'я займають відноси­ни за схемою «лікувальний заклад — фізична особа — пацієнт», які переважно виникають з ініціативи фізичних осіб. У виняткових випадках підставою виникнення таких відносин є постанова суду чи адміністративний акт (див. коментар до ст. 284 ЦК).