Стаття 275. Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права  від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів встановлених ЦК України, та іншими способами відповідно до змісту конк­ретного права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. У доктрині цивільного права прийнято розділяти поняття «охорона права» та «захист права». Понятійний апарат терміна «охорона права» є більш широким. Він охоплює усю сукупність заходів, спрямованих на реалізацію цих прав. Причому це заходи не лише правового, але й економічного, політичного, організаційного характеру, які спрямовані на створення необхідних умов для здійснення того чи іншого права. Що стосується змісту терміна «захист права», то під ним розуміють заходи, передбачені законом у ви­падку порушення права. Згідно із ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить принципам ци­вільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розум­ності.

Частина 3 ст. 16 ЦК надає суду можливість відмовити у захисті цивільного права та інтересу особі, якщо вона вчинила певні дії виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі або ж всупереч моральним засадам суспільства чи з ме­тою обмеження конкуренції та зловживання домінуючим становищем на ринку. Вперше цивільно-правовий захист особистих немайнових прав (захист честі і гідності) було врегульовано ст. 7 «Основ цивільного законодавства Союзу РСР ва союзних республік» у 1961 р. Новели впроваджувалися з урахуванням Загальної декларації прав людини (1948 р.) і Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 p.), інших міжнародно-правових актів з питань прав людини.

2. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріп­лені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Стаття 6 ЦК УРСР визначала такі способи захисту цивільних прав, як визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права і припинення дій, що порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі, компенсація моральної шкоди, припинення або зміна правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, неустойки (штрафу, пені); інші способи, передбачені законом.

Усі перераховані способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юридичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі прийнято розподіляти їх на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які виконують. Заходи відповідальності, на відміну від заходів захисту, за­стосовуються, як правило, лише до винного суб'єкта права і знаходять свій вираз у додаткових обтяженнях у вигляді позбавлення правопорушника певних прав і покладення на нього додаткових обов'язків. Серед способів захисту цивільних прав, перелічених у ст. 6 ЦК УРСР, заходами відповідальності зазначалися відшкоду­вання збитків, стягнення неустойки і компенсація моральної шкоди.

3. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (див. коментарі до окремих статей гл.21 та гл.22 ЦК). Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років і закріплених нині у ст.16 ЦК України (визнання права, ви­знання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення права та припинення дій, які порушують право, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення або зміна правовідношення, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), у новій редакції ЦК передбачається і ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, необхідні для понов­лення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути підставою для застосування судом примусових заходів такого поновлення (ст. 276 ЦК). По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування (ст. 277 ЦК). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушені внаслідок поширення про неї (або) членів її сім'ї недостовірної інфор­мації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Стаття 278 ЦК містить також санкції щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

4. Нині приділяється увага міжнародному захисту прав людини: коли особа не може захистити свої права згідно із національною процедурою, вона вправі звернутися до спеціальних міжнародних органів. Серед них найважливіші -Міжнародний суд ООН в Гаазі, Європейський суд і Комісія з прав людини у Страсбурзі. Характерною рисою цих нововведень є поява нових підходів до за­безпечення та захисту особистих прав. Правовідносини, що виникають у зазна­ченій сфері, носять тепер не лише охоронний, але й регулюючий характер. Ці процеси гармонійно доповнюють тенденції до позитивного врегулювання пра­вовідносин за допомогою методів приватного права, оскільки воно найкраще здатне охороняти автономію своїх суб'єктів, їхню волю та ініціативу. Отже, реа­лізація права на захист здійснюється особою шляхом: 1) оскарження неправомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, у судовому по­рядку; 2) звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 3) звернення за захистом своїх прав і свобод до відпо­відних міжнародних судових установ чи відповідних міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (після використання всіх національних засобів правового захисту).

5. Правовий захист — це результат реалізації права на захист і, перш за все, права на судовий захист, що передбачено Конституцією України. Так, ст. 55 Кон­ституції України вказує на особливе значення суду серед гарантій прав і свобод. Судовому захисту підлягають усі права та свободи. Таким чином, законодавство України передбачає судовий механізм захисту особистих немайнових прав. Буда-яка заінтересована особа вправі у порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного за­коном інтересу. Право»кожної особи звернутися до суду за захистом свого осо­бистого немайнового або майнового права та інтересу закріплене і в ч. 1 ст. 16 ЦК. Стаття 19 ЦК надає право кожній особі на самозахист у разі порушення її прав і за умови, що способи самозахисту відповідають змісту права, яке поруше­не, та характеру дій, якими ці права порушені, і не суперечать вимогам закону та моральним засадам суспільства.