Стаття 271. Зміст особистого немайнового права

1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної осо­би вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватно­го життя.

1. Можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд (тобто без втручан­ня інших осіб) визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя скла­дає зміст особистого немайнового права. Позитивний характер особистих не майнових прав випливає з аналізу їх змісту та здійснення (ст. 272 ЦК).

2. Відправним моментом у з'ясуванні юридичного змісту особистого немай­нового правовідношення є визначення суб'єктивного особистого немайнового права управоможеної фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного цивільного обов'язку всіх інших осіб. Таким чином, в особистому немайновому правовідношенні беруть участь управоможений і зобов'язаний суб'єкти. Специ­фікою суб'єктивного особистого немайнового права є те, що його реалізація пе­редбачає, в першу чергу, можливість вчинення певних дій самою управомоченою особою. У якості управоможеної особи виступає фізична особа. Управоможеними в особистих немайнових правовідносинах є повністю дієздатні, частково дієздатні (фізичні особи віком від 14 до 18 років) та обмежено дієздатні фізичні особи. Малолітні до 14 років та недієздатні особи виступають як носії вказаних прав, але вони не можуть в ряді випадків самостійно здійснювати окремі правомочності.

3. Зобов'язаними особами в абсолютному немайновому правовідношенні виступають усі суб'єкти цивільного права, а у відносному — ті, хто вказаний в такій якості в законі чи договорі. Це такі особи, як лікарі, які зберігають медичну таємницю, працівники банку, які зобов'язані зберігати банківську таємницю за договором банківського вкладу, тощо.

4. Законом встановлюються лише певні межі можливості особи діяти на свій власний розсуд, де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. Meжа суб'єктивного права є встановленою мірою поведінки. У цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний розсуд. Іноді такі межі встановлюються договором чи правовими актами і містять точну вказівку на те,що саме дозволено. Це найбільш характерно для відносних, зокрема, договірних відносин.

У ряді випадків межі суб'єктивного права визначаються найбільш загальним їх окресленням і уточнюються за допомогою додаткових критеріїв. У таких випадках мова йдеться найчастіше про абсолютні цивільні права.

5. Суб'єктивне право є сукупністю можливостей (правомочностей). Зміст будь-якого цивільного права за загальнотеоретичними підходами цивільного права складають: правомочності на власні дії, тобто можливість самостійно здійснювати юридично та фактично значущі дії; правомочність вимоги, тобто можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків; правомочність на захист, тобто можливість використання чи можливість вимагати використання державно-примусових заходів у разі порушення суб'єктивного права. Зміст особистого немайнового права не включає за загальним правилом здійснення позитивних цивільно-правових дій, окрім ряду винятків, хоча управоможений суб'єкт на свій власний розсуд використовує на­лежні йому особисті немайнові права.

Таким чином, управоможена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій, так і свободи від стороннього втручання, а суб'єктивне особисте немайнове цивільне право являє собою право на свободу визначення своєї пове­дінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає мож­ливість будь-якого втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передба­чених законом. Однак єдина юридична модель особистого немайнового права де в змозі враховувати особливостей усіх немайнових прав і тому вважається, що вона не потребує конструювання. Суттєве значення в цьому процесі набувають норми моралі. Важливо підкреслити, що кожен випадок можливого втручання у сферу немайнових прав має базуватися на певних підставах (див. коментар до ст. 274 ЦК).