Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не мас права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

1. Зазначене в ч. 1 ст. 267 правило обумовлене тим, що закінчення строку позовної давності само по собі не тягне за собою припинення самого суб'єктив­ного права, на відміну від закінчення присікального строку. Тому, коли особа

добровільно виконала свій обов'язок після спливу позовної давності, вона не має права вимагати від кредитора повернення виконаного. При цьому не має значення, знала чи не знала ця особа у момент виконання зобов'язання про за­кінчення позовної давності.

2. За законодавством, яке діяло до прийняття нового ЦК, суд не мав права відмовити у прийнятті належно оформленої позовної заяви, якщо навіть пози­вач пропустив строк позовної давності. Тобто право на позов у процесуальному розумінні зберігалось за позивачем незалежно від існуючих строків позовної дав­ності. Суд розглядав такий позов і якщо встановлював, що строк давності по заявлених вимогах закінчився до пред'явлення позову, а клопотання позивача про поновлення строку давності не було заявлене або не підтверджувалось ваго­мими причинами, він в силу імперативної норми закону повинен був прийняти рішення про відмову в позові.

За ч. 2 ст. 267 заява про захист порушеного права або інтересу має бути прий­нята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Але норма про позовну давність (загальну або спеціальну) застосовується судом тільки за зая­вою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Звичайно, заяву про за­стосування позовної давності робить, як правило, відповідач, зацікавлений у вирішенні спору на свою користь, тобто у відмові в позові. Але таку заяву може зробити й позивач, коли щодо пред'явленої відповідачем до зарахування зуст­річної вимоги спливла позовна давність. Заяву про застосування позовної дав­ності у зв'язку з її пропущенням можна зробити на будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення судом першої інстанції, але не при апеляційному, касаційному розгляді справи.

3. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, о підставою для відмови в позові. Якщо сторона заявила суду до винесення ним рішення про необхідність застосування позовної давності, друга сторона може заявити клопотання про поновлення строку давності, посилаючись на поважні, з її погляду, причини прогаяння позовної давності. Хоча у новому ЦК поняття ««поновлення» позовної давності не вживається (на відміну від ч.2 ст.80, ст.81 ЦК УРСР), але сутність закріпленого в ч.2 ст.267 правила полягає в тому, що суд надає захист порушеному суб'єктивному праву, незважаючи на закінчення позовної давності.Суд має лише визнати, що причини прогаяння позивачем позовної давності були поважними.

4. Закон не містить хоча б приблизного переліку поважних причин, за наяв­ності яких може бути поновлено строк позовної давності. За ст. 205 ЦК Російсь­кої Федерації поважними вважаються такі обставини, пов'язані з особою пози-зача-громадянина, як тяжка хвороба, безпомічний стан, неписьменність тощо, причому зазначені обставини враховуються лише тоді, коли вони мали місце в останні шість місяців строку або протягом строку давності, якщо він дорівнює десяти місяцям або є меншим, ніж шість місяців. За роз'ясненням вищих судових інстанцій РФ, відновлення строку позовної давності (незалежно від причин його пропуску) не допускається за позовами юридичних осіб та громадян-підприємців за їх вимогами, пов'язаними із здійсненням підприємницької діяльності.

За українським законодавством подібних обмежень щодо поновлення судом пропущених строків позовної давності немає. Питання про те, чи є поважними обставини, які спричинили прогаяння позовної давності позивачем (фізичною або юридичною особою), віднесено на розсуд судового органу.