Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог

1.Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позов­на давність спливла і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладен­ня стягнення на заставлене майно тощо).

1. Застосування норми цієї статті ЦК потребує розмежування основних і до­даткових вимог, що випливають з цивільних правовідносин, зокрема зобов'язань. Коли, скажімо, вимога постачальника до покупця про оплату вартості поставле­них йому товарів є головною вимогою, то вимога щодо пені за прострочення пла­тежу є додатковою. До головної вимоги щодо сплати вартості товарів застосовуєть­ся загальна позовна давність тривалістю у три роки, а до вимоги про сплату пені — спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. Тому, коли спливла позовна давність щодо головної вимоги про оплату вартості товару, то вважається, що вона спливла й щодо стягнення пені за прострочення оплати цього товару.

2. Слід мати на увазі, що в коментованій статті подано не вичерпний, а при-мірний перелік додаткових (до основних) вимог: стягнення неустойки, накла­дення стягнення на заставлене майно тощо. Новий ЦК передбачає значно шир­ше коло способів забезпечення зобов'язань: завдаток, поруку, утримування, — а також допускає можливість установлення в іншому нормативно-правовому акті або договорі й інших способів (ст. 546 ЦК).

3. Із названими способами забезпечення пов'язано виникнення додаткових (до основних) зобов'язань, на які поширюється дія основної або спеціальної по­зовної давності. Дещо інший характер має гарантія як письмове зобов'язання, що видається банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (га­рантом) на прохання іншої особи (принципала) і за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантій­ного зобов'язання грошову суму після надання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату (ст. 560 ЦК). Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я­зань не пов'язана з основним зобов'язанням (наприклад, кредитним) і розгля­дається як самостійне зобов'язання гаранта перед бенефіціаром. Це зумовлено притаманними гарантії ознаками, такими, як безвідзивність, непередаваність прав за гарантією іншій особі, особливими підставами для припинення гарантії.