Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

1. Йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення (пред'явлення) позову до одного з кількох боржників або якщо пред­метом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; б) вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. За наявності першої підстави слід визначити необхідність дотримання позива­чем чинних процесуальних правил щодо підвідомчості та підсудності цивіль­них спорів, а також умов пред'явлення позову, передбачених ЦПК або ГПК. Отже, з учиненням позову в установленому порядку до одного з кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог до цього боржника. Так само, коли пред'явлено позов щодо частини вимоги (боргу), право на яку має позивач, перебіг позовної давності щодо цієї частини вимоги переривається і починає спливати заново. Що ж до вимог до інших боржників або до частини боргу, які не охоплюються пред'явленим позовом, то позовна давність щодо них, очевид­но, не переривається. Протягом нового строку давності спір може бути остаточ­но вирішений у судовому порядку або позивач може вчинити новий позов до відповідача.

2. Закон не дає відповіді на питання, які саме дії зобов'язаної особи слід роз­цінювати як такі, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. Практи­ка застосування ст. 79 ЦК УРСР, яка передбачала підстави для переривання позовної давності, виходила з того, що вчиненням дій, які свідчать про визнання боргу, є часткове виконання зобов'язання, сплата процентів, нарахованих на ос­новну суму боргу, вимога здійснити зарахування зустрічної вимоги тощо.

3. Стаття 79 ЦК УРСР про визнання боргу як підстави для переривання по­зовної давності стосувалася лише тих зобов'язань, в яких однією або обома сто­ронами були громадяни. Отже, вона не могла бути застосована до зобов'язано між організаціями. Щоправда, у практиці вирішення спорів Міжнародним ко­мерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торго­во-промисловій палаті України це обмеження щодо іноземних юридичних осіб не застосовувалось. Новим ЦК передбачено, що вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для пере­ривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) у зобов'язанні — фізичних, юридичних осіб, держави тощо. Визнання боргу зобо­в'язаною особою, вчинене після закінчення позовної давності, може бути врахо­ване при вирішенні спору судом, якщо сторона не заявила про застосування позовної давності до винесення судом рішення, але воно не перериває перебігу дав­ності, яка вже спливла.