Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи

1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конститу­цією України та цим Кодексом.

3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодек­сом, іншим законом.

4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Консти­туцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать зако­ну та моральним засадам суспільства.

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

1. Стаття 26 ЦК розглядає питання обсягу правоздатності. У ній, зокрема, зазначається, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки, незалежно від раси, статі, національності, мови, походження, роду занять, фізичного чи психічного стану здоров'я, майнового, соціального стано­вища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до тих чи інших політичних партій та громадських організацій тощо.

2. Однак, окрім питань рівного обсягу правоздатності фізичних осіб, комен­тована стаття визначає також і зміст правоздатності. Незважаючи на те, що у тексті статті не фігурує поняття «зміст правоздатності фізичних осіб», під ним розуміється уся сукупність прав та обов'язків, яку може мати фізична особа. При цьому, на відміну від ЦК УРСР 1963 р. та більшості ЦК країн СНД, вітчизняний законодавець вирішив відмовитись від притаманної радянському світосприй­няттю моделі прав, дарованих особі державою. Саме у зв'язку із цим, коментова­на стаття не містить навіть орієнтовного переліку тих прав чи обов'язків, які можуть належати фізичним особам.

3. При цьому у статті проведена диференціація прав залежно від того, як вони пов'язані із майновим субстратом. Так, відповідно до її положень виділяються особисті немайнові та майнові права. Поняття «особисті немайнові права» охоп­лює такі цивільні права, які довічно належать кожній фізичній особі від наро­дження або за законом. Вони не мають економічного змісту та нерозривно пов'я­зані із особою — носієм цього права (більш детальніше див. ст. 269 ЦК та комен­тар до неї). Що стосується «майнових прав», то їх визначення чітко не закріплене у чинному законодавстві. Водночас у п. 2 ст. 190 ЦК визначається, що майнові права є речовими правами, а за своєю правовою природою визначаються як не-споживна річ. Однак, на нашу думку, такий підхід є дещо завужений, оскільки до майнових прав слід відносити не лише речові права, але й переважну більшість зобов'язальних, виключних та корпоративних прав. Тому, на нашу думку, під поняттям «майнові права» більш правильно було б розуміти цивільні права, які мають певний економічний зміст. При цьому для правової характеристики май­нового права немає сенсу виділяти таку ознаку, як нерозривний зв'язок із носієм цього цивільного права, оскільки, на відміну від особистих немайнових прав, майнові права можуть бути відділені від особи-носія та відчужені чи передані іншим особам (частини 3, 4 ст. 12 ЦК).

4. Як зазначено у ч. 2 ст. 26 ЦК, фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК. Це означає, що насамперед фізична особа наділяється усіма цивільними правами, що вказані у Конституції України, до яких зокрема відносяться: а) право на життя (ст. 27); б) право на охорону здоров'я (ст. 49); в) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); г) право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); д) право на недоторканність особистого і сімейного життя (ст. 32); е) право на повагу до гідності та честі (ст. 28); є) право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); ж) право на недоторканність житла з. ЗО); з) право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересуван­ня сс. 33); і) право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54) тощо. Важливість саме цієї категорії особистих немайнових прав полягає в тому, що вони складають основний фундамент особистих немайнових прав фізичної особи, внаслідок чого переважна більшість з них прямо продубльована у Книзі 2 ЦК. Окрім цього, відповідно до ст. 64 Конституції України та ст.274 ЦК вони можуть бути обмежені лише у випадках, прямо передбачених Конституцією України.

Окрім Конституції України, фізична особа наділяється також і тими особистими немайновими правами, що встановлені ЦК, зокрема: право фізичної особи на перебування на стаціонарному лікуванні (ст. 287 ЦК), право на донорство (ст.290 ЦК), сім'ю (ст. 291 ЦК), опіку або піклування (ст. 292 ЦК), ім'я (ст. 294 ЦК),недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК), індивідуальність (ст. 300 ЦК)тощо. Таке ж за змістом положення вказане і в ст. 270 ЦК.

5. За аналогічним принципом побудована формула цивільної правоздатності фізичної особи у сфері майнових прав. За ст. 26 ЦК фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Це означає, що вона має право набувати усієї сукупності законодавчо закріплених майнових прав. До основних із них відносяться: право власності (статті 13,41 Конституції України, глава 23 ЦК), право на зайняття підприємницькою діяльністю (ст.42 Конституції України, ст. 50 ЦК), право здійснювати будь-які правочини, що не суперечать актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ЦК), майнові права автора творів літератури, науки, мистецтва, винаходів та інших об'єктів права інтелектуальної власності (ст. 41 Конституції, книга 4 ЦК) тощо.

6. Коментована стаття містить положення, відповідно до якого фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України,ЦК,іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Такий підхід законодавця щодо обсягу прав фізичної особи є абсолют­но виправданий, оскільки жодним нормативним актом не можна визначити виключний перелік можливостей фізичних осіб. Проте законодавець не зазначає, яким чином необхідно забезпечувати відповідну можливість суб'єктивним правом.Таке умовчання, на нашу думку, має як теоретичне, та практичне значення. Адже кожне суб'єктивне право відповідно до принципу «юридичної синхронності» повинно бути забезпечене відповідним обов'язком, а невиконання останнього,в свою чергу, повинно бути забезпечено відповідальністю. Якщо фізична особа почне довільно створювати для себе, на власний розсуд, різні цивільні права (наприклад, право на храп, право на отримання задоволення від спілкування з природою), то дані права будуть носити характер декларативних. Тому, коли можливість фізичної особи не забезпечена, то вона не може претендувати на характер суб'єктивного цивільного права. Вбачається, що більш доцільно у цьому випадку говорити про охоронюваний законом інтерес. Окрім цього, слід зауважити,що такий вільний підхід де в чому суперечить і положенням ст. 92 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод та основні обов'язки повинні визначатись виключно за­коном України.

З метою упередження переростання суб'єктивного права у свавільне ство­рення фізичними особами своїх декларативних прав, законодавець встановлює певний фільтр, у вигляді застереження: якщо дані права не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Під поняття «суперечать закону», на нашу дум­ку, підпадають ті права, наявність яких у фізичних осіб прямо заборонена (на­приклад, відповідно до ст. 27 ЦК фізична особа не має права на укладення правочину, яким обмежується правоздатність інших осіб), а також права, носієм яких не може бути фізична особа (наприклад, відповідно до ст. 984 ЦК, за договором страхування, права страховика може мати лише юридична особа). Що ж стосуєть­ся того, що наявність права не може суперечити «моральним засадам суспіль­ства», то, на наш погляд, попри суттєву оціночність цього правила воно дає можливість суддям вирішувати справу з урахуванням принципів справедливості добросовісності та розумності (ст. З ЦК).

7. Коментована стаття, окрім прав, закріплює також здатність фізичної осо­би мати обов'язки учасника цивільних відносин. При цьому особа може мати як майнові, так і інші цивільні обов'язки. Підстави виникнення цивільних обов'язків встановлені ст. 11 ЦК.