Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що ...
Стаття 26.Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Коментована стаття присвячена правовому статусу іноземців та осіб без громадянства, його специфіці.
У частині 1 цієї статті коментування потребують насамперед терміни «іноземці» та «особи без громадянства». За Законом України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, а особами без громадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави (ст. 1). Осіб без громадянства називають ще апатридами.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається внутрішнім законодавством держав з урахуванням їхніх міжнародних зобов'язань. З міжнародних актів у цій галузі діють Конвенція про статус апатридів (1954 p.), Конвенція про скорочення безгромадянства (1961 р.) тощо.
За Законом України «Про правовий статус іноземців» правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства в основному співпадають. При цьому Закон, як і Конституція України, виходить із загального принципу урівнювання в головному прав і обов'язків іноземців і осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах (ч. 1 ст. 26 Конституції України) з правами та обов'язками громадян України. Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців» такими законними підставами є іммігрування в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасове перебування на її території відповідно до встановлених правил. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Що ж стосується іноземців і осіб без громадянства, які опинилися в Україні на незаконних підставах, то до них вживають відповідних заходів впливу, включаючи їх примусове видворення за межі країни.
У передбачених законом випадках іноземці і особи без громадянства можуть набути статусу біженця. Біженцем вважається іноземний громадянин або особа без громадянства, які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або за політичними переконаннями вимушені залишити територію держави, громадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання), та щодо яких відповідними органами прийняте рішення про надання їм статусу біженців. Центральним органом державної виконавчої влади, що координує взаємодію інших органів при вирішенні всіх питань, що стосуються біженців, є Міністерство України у справах національностей та міграції. Підстави і порядок набуття статусу біженця регулюється законодавством України.
Іноземці і особи без громадянства, що на законних підставах перебувають в Україні, мають право на підприємницьку діяльність, працю, відпочинок, охорону здоров'я, соціальний захист, освіту, житло, свободу совісті тощо. Вони можуть укладати та розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України. Іноземцям і особам без громадянства гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте та сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України.
Водночас Законом України «Про правовий статус іноземців» передбачено, що здійснення іноземними громадянами і особами без громадянства наданих їм прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці і особи без громадянства зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України (ст. 2).
Частина 1 ст. 26 передбачає винятки, що стосуються правового статусу іноземців та осіб без громадянства порівняно з правовим статусом громадян України. Ці винятки встановлені самою Конституцією, законами або міжнародними договорами України. У галузі політичних прав, зокрема, іноземці та особи без громадянства не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та органів самоврядування, а також брати участь у референдумах. Вони не зобов'язані відбувати військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Передбачено також ряд особливостей для в'їзду в Україну і виїзду з України іноземців та осіб без громадянства. Вони, зокрема, можуть в'їжджати в Україну за національними паспортними документами. При цьому іноземці і особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.
Транзитний проїзд іноземців та осіб без громадянства через територію України до країни призначення також дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України. Законом України «Про правовий статус іноземців» передбачені випадки, коли в'їзд в Україну або виїзд іноземців та осіб без громадянства з України не дозволяється.
За порушення іноземними громадянами та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, а також за недотримання правил транзитного проїзду через територію України, до них вживаються встановлені законом заходи юридичної відповідальності. Серед них видворення іноземця або особи без громадянства за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України. Воно може мати місце, якщо дії іноземця або особи без громадянства суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іноземець або особа без громадянства грубо порушили законодавство про свій правовий статус (ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців»).
Частина 2 ст. 26 передбачає можливість надання іноземцям та особам без громадянства притулку в Україні. Рішення про надання притулку приймає Президент України (п. 26 ст. 106 Конституції). Але сам порядок надання притулку законом у нас врегульовано недостатньо. І в міжнародному праві інститут політичного притулку є в основному звичаєво-правовим. Під політичним притулком тут розуміють надання державою тій або іншій особі можливості укритися від переслідувань за політичними мотивами, яким вона піддавалася (або могла піддаватися) в країні свого громадянства чи постійного місця проживання. При цьому до політичних мотивів належить не тільки переслідування за політичні переконання, а й за громадську діяльність, релігійні переконання, расову чи національну належність тошо.
Надання притулку — це суверенне право кожної держави. Національним законодавством регулюються підстави і процедура (судова або адміністративна) надання політичного притулку, а також статус осіб, які отримали цей притулок. У міжнародному праві, проте, є норми, що стосуються обов'язків держав не надавати політичного притулку відповідним категоріям осіб. Зокрема, п. 2 ст. І Декларації Генеральної Асамблеї ООН про територіальний притулок (1967 р.) передбачено, що право користуватися політичним притулком не визнається за особою, стосовно якої є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства. Загальновизнаним також є положення, згідно з яким притулок не повинен надаватися й особі, яка вчинила загальнокримінальний злочин.
Основним міжнародно-правовим наслідком надання політичного притулку є зобов'язання держави не видавати особу, яка отримала політичний притулок. Крім того, відповідна держава зобов'язується надавати квазідипломатичний захист у разі порушення прав цієї особи за кордоном. Нарешті, держава, яка надала політичний притулок особі, несе відповідальність за її діяльність.
Політичний притулок припиняється, якщо зникли причини або якщо відповідна особа натуралізувалася (отримала громадянство) в державі, яка надала притулок.
