Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були визна­чені довіреністю

1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представ­ляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визна­чені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямо­вані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

4. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.

1. Правовідносини представництва можуть бути припинені не тільки у зв'язку зі скасуванням довіреності особою, яку представляють, але й внаслідок відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характе­ром правовідносин представництва.

На підставі комплексного тлумачення положень ч. 1 ст. 249 та ч. 1 ст. 250 ЦК можна зробити висновок, що відмова представника від цього права є нікчемною, так само, як і відмова особи, яка видала довіреність, від права на скасування ос­танньої.

Привертає увагу та обставина, що у ч. 1 ст. 250 ЦК сказано про право пред­ставника відмовитися від вчинення «дій, які були визначені довіреністю», у той час як у решті норм глави 17 ЦК послідовно йдеться про «вчинення правочинів» представником від імені особи, яку він представляє.

Розглядаючи норми глави 17 ЦК, можна зазначити, що у ст. 250 ЦК також передбачається право відмовитися саме від укладення правочинів. Оскільки право укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність, охоплюєть­ся поняттям повноваження представника, припустимо вважати, що у ст. 250 ЦК мова йдеться про відмову представника від наданих йому представлюваною осо­бою повноважень.

При цьому, оскільки ст. 250 ЦК не містить спеціальних обмежень, відмова від повноважень може бути повною або частковою, тобто представник може відмовитися або від вчинення певного виду правочинів, або від вчинення право­чинів, визначених довіреністю взагалі. Форма відмови від повноважень у ЦК спеціально не визначена, а отже, така відмова можлива у будь-якій формі.

2. Відмова від здійснення повноважень, котрі були передбачені у довіреності, є одностороннім правочином, який є одностороннім волевиявленням представ­ника. Такий правочин повинен вчинятися із дотриманням усіх вимог, необхід­них для його чинності, що наводяться у главі 16 ЦК.

Однак, реалізуючи своє право на відмову від вчинення правочинів, визначе­них довіреністю, представник має виконати обов'язки, що покладені на нього законом: по-перше, негайно повідомити (у довільній формі) особу, яку він пред­ставляє, про відмову від вчинення правочинів, визначених довіреністю; по-дру­ге, завершити вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

3. За невиконання представником обов'язків, котрі покладаються на нього законом, у зв'язку з відмовою від повноважень, ч. 4 ст. 250 ЦК встановлює санкції. Вони полягають у покладенні на представника обов'язку відшкодува­ти збитки особі, яка видала довіреність. Оскільки законом не встановлено інше, підстави відшкодування зазначених збитків визначаються відповідно до пра­вил ст. 22 ЦК.