Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

Published by Консультант on Втр, 02/10/2009 - 15:13

 

1. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організа­цій земельні ділянки передаються працівникам цих під­приємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
 2. Рішення про приватизацію земель державних і кому­нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або орга­ни місцевого самоврядування відповідно до їх повнова­жень за клопотанням працівників цих підприємств, уста­нов та організацій.
 3. Землі у приватну власність працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно.
 4. Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що пе­ребували у постійному користуванні сільськогосподарсь­ких підприємств, установ та організацій, і площею земель, лісі залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).
 5. Кожен працівник цього підприємства, установи та ор­ган ізації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантова­но право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
   6.При обчисленні розміру земельної частки (паю) вра­ховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та кому­нальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.
   7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підпри­ємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рів­ними.
   8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, поле­захисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротех­нічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій, що ство­рені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організа­цій.
   9. Органи виконавчої влади або органи місцевого само­врядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постій­ному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.
   10. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначен­ням.
 
   Стаття 25 Земельного кодексу України визначає юридичну долю земель, які перебувають у постійному користуванні дер­жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, у випадку приватизації останніх. Ко­ли зазначені підприємства передаються у приватну власність за рішенням їх власників — відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування — то такі землі підлягають передачі у власність працівникам цих підпри­ємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожен працівник чи пенсіонер має право на отримання у при­ватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) безоплатно.
   Слід зазначити, що правовий режим земельної частки (паю), на яку мають право працівники державних і комуналь­них сільськогосподарських підприємств, установ і організа­цій, істотно відрізняється від правового режиму земельної частки (паю), яку отримали члени колективних та інших сільськогосподарських підприємств, що володіли землею на праві колективної власності. По-перше, право на земельну ча­стку (пай), яку отримали члени колективних сільськогоспо­дарських підприємств, посвідчувалося виданим від імені дер­жави правовстановлюючим документом — сертифікатом на право на земельну частку (пай), тоді як видача таких серти­фікатів громадянам, які отримують земельні частки (паї) із земель державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій у зв'язку з їх приватиза­цією, законодавством не передбачена. По-друге, право на зе­мельну частку (пай), яку отримали члени колективних сіль­ськогосподарських підприємств, є об'єктом ринкового обігу: воно може відчужуватися на підставі цивільно-правових угод, які не заборонені законом. А право на земельну частку (пай), яку отримують працівники державних і комунальних сільсь­когосподарських підприємств, установ та організацій, не є об'єктом ринкового обігу.  Це право набувається ними на до­сить недовгий строк (2—4 місяці), а саме на період з моменту прийняття рішення про виділення земельних часток (паїв) до завершення землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) в натурі у вигляді земельних ділянок ти видачі громадянам — власникам цих ділянок державних вістів па право власності на землю.
   Процес отримання у приватну власність земельної ділянки із земель, що перебувають у постійному користуванні держав­ного чи комунального підприємства, установи чи організації, поминається зі звернення їх працівників до відповідного орга­ну виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність земельних ділянок. Таке клопотання може бути прийняте на зборах трудового ко­лективу працівників, рішення яких оформляються протоко­лом зборів. Водночас, якщо не всі працівники підприємства виявляють бажання отримати земельну частку (пай) із земель
підприємства, то це не є перешкодою для отримання такої ча­стки іншими працівниками, у тому числі пенсіонерами. Як­що бажання отримати земельну ділянку у приватну власність виявлять декілька працівників підприємства, то клопотання можуть подаватися індивідуально кожним, хто бажає отри­мати землю у приватну власність. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій приймають органи виконав­чої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій (ст. 118 ЗК України).
   Приватизація земельних ділянок працівниками держав­них і комунальних сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій, а також пенсіонерами з їх числа здійсню­ється безоплатно. Однак вони мають оплатити вартість земле­впорядних робіт, необхідних для виділення земельних діля­нок у натурі (на місцевості), та складання державного акта на право власності на землю.
    Приватизації підлягають не всі землі, які перебувають у постійному користуванні державних і комунальних сільсь­когосподарських підприємств, установ та організацій, а ли­ше сільськогосподарські угіддя. Так, приватизації не підля­гають землі лісового та водного фондів, що входять до скла­ду земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, крім невеликих (3—5 га) замкнутих ділянок, що входять до складу сільськогосподарських угідь. Крім цього, частина сільськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділен­ню у так званий резервний фонд, який залишається у дер­жавній чи комунальній власності. Площа сільськогоспо­дарських угідь, які можуть бути виділені у резервний фонд земель, може складати до 15 відсотків площі усіх сільсько­господарських угідь, які перебувають у постійному користу­ванні відповідних підприємств, установ та організацій. Конк­ретний розмір резервного фонду земель установлюється відповідними органами виконавчої влади або органами міс­цевого самоврядування. Місце розташування земель, що включаються до резервного фонду, обов'язково погоджується з працівниками цих підприємств, установ та організацій, п також пенсіонерами з їх числа. З цією метою перед розпо­ділом земель працівники зазначених підприємств, установ та організацій повинні бути ознайомлені з проектною доку­ментацією (Проектом організації території земельних часток (паїв) тощо), складеною землевпорядною організацією, і ма­ти можливість внести свої пропозиції щодо розміщення резервного фонду земель.
   Кожен працівник, у тому числі пенсіонер, державного або Комунального сільськогосподарського підприємства, устано­ви чи організації має право на отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Земельна частка (пай) являє собою умовну, розрахункову площу землі, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Розмір земельної чистки (паю) працівників одного підприємства, установи та організації є однаковим. Він визначається шляхом поділу призначеної для приватизації площі сільськогосподарських угідь на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів щ їх числа.
    При метизація державного чи комунального сільськогосподарського підприємства, установи чи організації означає його ліквідацію. Тому в Земельному кодексі визначаються також можливі шляхи подальшого використання частини несільськогосподарських угідь, що входили до складу земель держав­них та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, які ліквідуються. Мова йде про внутрішньогосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо.  Відомо, що такі землі разом із сільськогосподарськими угіддями становили єдиний земельно-господарський комплекс. Тому Кодекс містить рекомендацію органам виконавчої влади та місцевого самоврядування передавати такі землі у власність тих приватних сільськогосподарських підприємств, які створюються працівниками ліквідованих державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також громадянам для сільськогосподарських та інших потреб.
   Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації державного чи комунального сільськогосподарсь­кого підприємства не змінюється. Такі землі залишаються у складі земель сільськогосподарського призначення і підляга­ють подальшому перерозподілу та використанню за їх цільо­вим призначенням. Тому вони можуть надаватися громадя­нам і юридичним особам України у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або для іншого сільськогосподарського використання — індивідуального чи колективного садівництва та ведення особистого селянського господарства.