Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства ..
Стаття 25.Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Громадянство як усталений, стійкий, постійний, загальний правовий зв'язок особи з певною державою означає насамперед визнання за цією особою усієї повноти прав і свобод, передбачених у Конституції України та поточному законодавстві. Громадянство є одним з елементів правового статусу переважної більшості людей і одночасно передумовою володіння правами та свободами у повному обсязі. Саме тому припинення громадянства означає суттєве звуження обсягу прав і свобод особи. Однією з головних ознак демократичного характеру держави є відмова від права позбавляти громадянства, оскільки таке позбавлення є характерним перш за все для авторитарних та тоталітарних політичних режимів.
Інститут позбавлення громадянства істотно відрізняється від поняття втрати громадянства. Позбавлення громадянства містить елемент сваволі й означає для держави можливість на власний розсуд, без будь-яких правових обмежень самостійно вирішувати питання про можливість подальшого існування такого усталеного правового зв'язку особи з державою, як громадянство. При цьому вона не зобов'язана також враховувати думку самого громадянина з цього приводу. Такий підхід призводить до спотворення взаємовідносин у системі «людина— держава» та «громадянське суспільство — держава», перетворює їх на нерівноправні, адже у будь-який момент особа може втратити значну кількість своїх прав за надуманими підставами або й взагалі без будь-яких підстав та пояснень. Тому людина стає беззахисною перед сваволею посадовців.
Втрата громадянства є більш демократичним інститутом, оскільки поточне законодавство закріплює вичерпний перелік підстав для втрати громадянства. А це означає, неможливість самостійного їх «продукування». Громадяни мають можливість знати, яка саме їх власна поведінка не є бажаною для держави і скорегувати її або утриматися від певних дій. Законодавство передбачає такі підстави втрати громадянства України: 1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; 2) якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; 3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; 4) якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; 5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави (ст. 19 Закону України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України»).
Однак якщо виконання вимог пунктів 1,2,3,5 потягне за собою набуття громадянином України статусу апатрида (особи без громадянства), тоді зазначені положення не можуть застосовуватися, про що прямо зазначено в ч. 2 ст. 19 Закону України «Про громадянство України».
Право змінювати громадянство також є ознакою демократичного характеру держави, оскільки означає для особи можливість відмовитися від захисту своїх прав з боку однієї держави та обрати громадянство тієї держави, захистом якої вона хотіла б користуватися. Визнання цього права покладає на державу обов'язок, по-перше, не створювати для особи надмірних обмежень та перешкод у зв'язку з наміром обрати інше громадянство, по-друге, забезпечити постійне здійснення належного та досить ефективного контролю за забезпеченням реалізації прав громадян, по-третє, створити належні умови для їх здійснення. Тобто наявність такої норми спонукає державу дотримуватися мінімальних стандартів прав людини, яких уже досягли інші держави.
Зміна особою громадянства передбачає два етапи: вихід з громадянства однієї держави та набуття громадянства іншої держави. Підстави виходу з громадянства України закріплено у ст. 18 Закону України «Про громадянство України». За загальним правилом вийти з громадянства України може особа, яка виїхала на постійне проживання за кордон. Однак в окремих випадках з громадянства України може вийти і особа, яка мешкає на її території. Так, дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини. Обов'язковою умовою виходу особи з громадянства України є набуття нею іноземного громадянства або наявність документу уповноваженого органу іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Тобто не допускається вихід особи з громадянства України, якщо це потягне набуття нею статусу апатрида (особи без громадянства).
Разом з тим вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства, в Україні притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 коментованої статті громадянин України не може бути вигнаний за межі України. Це означає, що держава та її органи і посадові особи не мають права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону та неприпустимість (чи небажаність) перебування громадян України на її території. Держава не має права примусити громадянина залишити її територію або заборонити його повернення на територію України. Неправомірними будуть вважатися й будь-які інші дії чи будь-який тиск, спрямовані на те, щоб підштовхнути чи фізично видалити громадянина поза межі України.
Категоричною є конституційна вимога, вміщена в ч. 2 ст. 25 Основного Закону України, про те, що громадянин України не може бути виданий іншій державі (неможливість екстрадиції). Це означає, що громадянин України в разі вчинення злочину поза межами України не може бути виданий іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Він підлягає кримінальній відповідальності лише за Кримінальним кодексом України, а справу про притягнення його до відповідальності має розглядати відповідний суд України. Громадянин України не може бути виданий іншій державі і на підставі міжнародного договору України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 9 Конституції України «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Якщо ж громадянина України запрошено для участі у судовому засіданні як свідка, тоді він має право самостійно вирішувати питання про те. брати участь у такому засіданні чи ні.
Відповідно до ч. З ст. 25 Конституції Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Це означає, по-перше, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити для громадян здійснення у повному обсязі усіх прав і свобод, передбачених Основним Законом України та її поточним законодавством. Так, наприклад, під час підготовки та проведення виборів до Верховної Ради України держава зобов'язана створити виборчі дільниці та дільничні виборчі комісії при українських дипломатичних (або консульських) установах за кордоном, надавати виборцям через ці комісії відповідну інформацію про реєстрацію кандидатів, про хід передвиборної агітації тощо, забезпечити дільницю достатньою кількістю виборчих бюлетенів та належні умови для голосування і підрахунку голосів. Так само державні установи мають піклуватися і про здійснення інших прав громадян України, які перебувають за кордоном. Разом з тим окремі права і свободи громадяни не можуть реалізувати за кордоном. Наприклад, право проводити збори, мітинги і демонстрації досить часто неможливо здійснити за кордоном навіть в межах передвиборних заходів, оскільки це може суперечити законодавству країни перебування.
Окрім того, за Конституцією України держава зобов'язана захищати своїх громадян за кордоном, особливо коли виникає загроза їх життю та здоров'ю. Такий захист здійснюється передусім дипломатичними засобами, а також шляхом надання юридичної, фінансової, матеріальної допомоги. Зазвичай захисту за кордоном потребують громадяни України, які виїхали з метою працевлаштування, затримані правоохоронними органами інших держав, стали заручниками, жертвами злочинних посягань тощо. У розділі IV Першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини навіть виокремлено підрозділ 7 «Захист прав громадян України за її межами», у якому наведені численні приклади вживання заходів, спрямованих на поновлення прав українських громадян.
