Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

1. Під поняттям правоздатності цивільне законодавство розуміє здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. За своєю юридичною приро­дою  правоздатність є суб'єктивним цивільним правом. Його відмінність від інших суб'єктивних цивільних прав полягає у таких особливостях: по-перше, правоздатність — це лише загальна здатність фізичної особи бути носієм цивільних прав та обов'язків. Тобто вона є лише передумовою набуття чи володіння тими чи іншими цивільними правами та обов'язками, і лише реалізувавши свою правоздатність, фізична особа може набути тих чи інших суб'єктивних цивільних чи створити для себе певні цивільні обов'язки. По-друге, цивільна правоздатність, на відміну від інших суб'єктивних цивільних прав, визнається за всіма фізичними особами, тоді як окремі суб'єктивні права можуть у фізичних осіб і не виникати протягом її життя. По-третє, відповідно до ч. 1 ст. 26 ЦК правоздатність визнається в рівній мірі за усіма фізичним особами, тоді як суб'єктивні прав фізичних осіб суттєво відрізняються від подібних прав інших фізичних осіб.По-четверте, цивільна правоздатність ніколи не відчужується і не передасться,тоді як окремі, переважно майнові, суб'єктивні права, можуть бути відчужені та передані іншим учасникам цивільних відносин.

2. Цивільна правоздатність виникає у момент народження фізичної особи. Саме з цим юридичним фактом (подією) законодавець пов'язує виникнення у фізичної особи можливості бути носієм цивільних прав та обов'язків. Під поняттям «народження» слід розуміти момент повного відділення живонародженого плоду від організму матері. При цьому, як зазначають деякі автори, незважаючи на те, що окрім вказаних умов, ще одним медичним показником народження є життєз­датність плоду, коментована ст. 25 ЦК такої умови не визначає. А з цього випли­ває, що, коли живонароджений плід був повністю відділений від організму матері та хоча б декілька хвилин мав ознаки життя, то він повинен вважатися правоздат­ним та набути усієї сукупності можливих цивільних прав, зокрема, спадкових прав

Незважаючи на те, що коментована стаття чітко визначає момент появи фізичної особи правоздатності, законодавець робить застереження: у випадках встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Наведена позиція спонукала окремих юристів стверджувати, що наче у фізичних осіб правоздатність, а відповідно і окремі суб'єктивні права, можуть виникати до народження. Однак, на нашу думку, така точка зору не зовсім спра­ведлива. Насамперед, коментована ст. 25 ЦК прямо зазначає, що охороні підлягають лише окремі інтереси зачатої, але ще не народженої дитини, і лише у ви­падках, встановлених законом. При цьому законодавець ніде в статті не оговорює, що з моменту зачаття у ембріона виникає правоздатність. Окрім того, поняття «суб'єктивне цивільне право» та «охоронюваний інтерес» хоча і близькі за змістом, однак далеко не тотожні і мають різний смисл. Річ у тім, що інтереси зачатої, але ненародженої дитини можуть полягати в тому, що після народження вона б мала можливість мати матеріально забезпечене життя, однак це не зовсім означає, що вона має право на власність, спадкування тощо. Звичайно, для того, щоб мати такі майнові права вона повинна бути наділена відповідним обсягом правоздатності, тобто бути суб'єктом права. Але ним вона стане лише за умови народження, тобто повного відділення від організму матері, за умови своєї живонародженності. Коли ж плід народжується мертвонародженим, то чи можна стверджувати, що він був наділений правоздатністю та відповідно мав правовий статус суб'єкта права? Звичайно ж ні. І саме тому ст. 1222 ЦК чітко говорить, що спадкоємцем може бути лише особа, яка була зачатою за життя спадкодавця та народжена живою після відкриття спадщини, а ст. 1298 ЦК вказує, що видача свідоцтва про право на спадщину та розподіл спадщини можливий лише після народження зачатої дитини. Аналогічну позицію щодо неможливості наділення плоду будь-якими суб'єктивними цивільними правами висловив і Європейсь­кий Суд з прав людини, який 8 липня 2004 р. постановив рішення у справі Е проти Франції (Vo v. France), у якому чітко зазначив, що плід (ембріон) не наділений навіть найбільш важливим правом — правом на життя.

3. Хоча моментом виникнення цивільної правоздатності фізичних осіб законодавець визначив момент народження, він не припускає, що правоздатність це не природне право особи і вона набуває його одразу у повному обсязі. Законодавець вводить положення, відповідно до якого здатність мати окремі цивільна права та обов'язки пов'язується з досягненням фізичною особою відповідного віку, у випадках, встановлених законом. Це пов'язано насамперед з тим, що на­явність у фізичної особи окремих суб'єктивних цивільних прав до досягнення нею певного віку може призвести до того, що хтось зможе зловживати її правами, а інколи навіть і завдавати шкоди її інтересам. Наприклад, лише фізична особа, яка досягла 14 років може вільно обирати місце свого проживання (ст. 29 ПК), має право на вибір лікаря та методів лікування, а також давати згоду на надання медичної допомоги (ст. 284 ЦК), вільно пересуватись на території України (ч. 2 ст. 313 ЦК). З досягненням 16-річного віку фізична особа має право на зміну імені (ст. 295 ЦК), вільний самостійний виїзд за межі України (ч. З ст. 313 _К). Повноліття (досягнення 18 років) надає фізичній особі право надавати певну згоду на медичні, наукові та інші досліди (ч. З ст. 281 ЦК), здійснювати стерилізацію (ч.5 ст.281 ЦК), проводити за медичними показаннями лікувальні програми допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами встановленими законодавством (ч.7 ст.281 ЦК), відмовитись від лікування (ч.4 ст.284 ЦК), отримати достовірну та повну інформацію про стан свого здоров'я (ч.1 ст.285 ЦК), бути донором крові, її компонентів, органів та інших аналогічних матеріалів та репродуктивних клітин (ст. 290 ЦК), бути набувачем за договором довічного утримання — догляду (ст. 746 ЦК) тощо.

Однак в окремих випадках фізична особа із досягненням певного віку може не набувати додаткових прав, а навпаки, втрачати певні суб'єктивні цивільні права. Так, правом на опіку та піклування наділяються, як правило, малолітні та неповнолітні фізичні особи, а повнолітні фізичні особи можуть набути його лише у випадку визнання їх недієздатними чи обмежено дієздатними (ст. 292 ЦК). 4. Моментом припинення цивільної правоздатності є момент смерті фізичної особи. Розрізняють смерть юридичну та фактичну. Під поняттям юридичної смерті розуміють оголошення фізичної особи померлою в порядку, визначеному ст. 46 ПК. Однак така смерть є скоріше юридичною презумпцією смерті, аніж її фактичною констатацією. А тому у випадку появи фізичної особи, яка оголошена померлою, застосовуються відповідні наслідки відновлювального характеру, в тому числі ті, що стосуються поновлення її правоздатності у повному обсязі. По-іншому питання вирішується у випадку, коли смерть наступає фактично. Однак і в цьому випадку слід поділяти фактичну смерть на клінічну та біологічну. Під клінічною смертю визнається механічна зупинка діяльності серцевого м'язу. При цьому зберігається можливість відновлення життєдіяльності орга­нізму, але в суворо обмежений період, за умови здійснення відповідних медичних методів (реанімацій). У випадку біологічної смерті до уваги береться смерть клітин головного мозку, що вже є явищем незворотнім, тобто ніякі медичні заходи не можуть відновити життєдіяльності людини. І тому для визначення моменту смерті до уваги слід брати саме біологічну смерть. Так, відповідно до ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів», моментом смерті слід вважати момент, коли встановлена смерть мозку,його повну та незворотну втрату всіх його функцій. Даний процес характеризується непоправними руйнівними процесами кори головного мозку, що наступають внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем люди­ни: серцево-судинної, дихальної, нервової.