Стаття 249. Скасування довіреності

1. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно по­відомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представниц­тва перед якими була видана довіреність.

3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення пра­вочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

4. Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні до­віреності на певний час.

(Стаття 249 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 980-14 від 19.06.2003р.)

1. Дія довіреності як документа, що підтверджує повноваження представни­ка, може бути припинена у будь-який момент у зв'язку із скасуванням її особою, яка її видала. Таке право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером правовідносин представництва.

Домовленість сторін про відмову від цього права є нікчемною. Виняток складає випадок, коли довіреність видана як безвідклична на певний час (ч. 4 ст. 249 ЦК).

Варто звернути увагу на певну колізію положень, які містяться у ч. 1 ст. 249 ЦК. З одного боку, в ній мова йдеться про «скасування довіреності». Разом із тим у цьому ж реченні вказується на «скасування передоручення». Як бачимо, зазначені поняття фактично розглядаються законодавцем як однопорядкові. Проте, як слідує із змісту ст. 240 ЦК, поняття «передоручення» є ширшим за своїм значенням, оскільки воно охоплює ситуації, коли представник передав своє повноваження іншій особі, але за якихось причин не повідомив про це пред­ставлюваного, приймаючи таким чином на себе відповідальність за дії замісника (ч. 2 ст. 240 ЦК).

За можливості існування такої ситуації можна дійти висновку, що особа, яку представляють, вправі скасувати лише те передоручення, про яке її повідомив представник. В іншому випадку представлюваний може реагувати на передору­чення, яке його не задовольняє, лише шляхом скасування довіреності, виданої ним представнику.

2. Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише тоді, коли вони були сповіщені про це. Скасування довіреності за своєю сутністю є одностороннім правочином. Тому цей юридичний акт має відповіда­ти усім вимогам, які встановлюються для вчинення правочинів нормами глави 16 ЦК. При цьому форма скасування довіреності має бути такою самою, як і форма довіреності.

Оскільки йдеться про односторонній правочин, згоди іншої сторони (пред­ставника) не вимагається: припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення представлюваного.

Разом із тим в особи, яка видала довіреність і згодом скасувала її, виникає обов'язок негайно сповістити про скасування довіреності представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Оскільки вимога негайно сповістити представника і третіх осіб про скасу­вання довіреності не завжди може бути виконана особою, яка видала довіреність і згодом скасувала її, виникає питання про правові наслідки невиконання нею цього обов'язку.

Як слідує із загальних положень про правові наслідки неналежного вико­нання зобов'язань (ст. 611 ЦК), у випадку, коли «інформаційний» обов'язок представлюваним не був виконаний, він зобов'язаний або прийняти на себе наслідки укладеного представником правочину, або відшкодувати йому та третім особам збитки та моральну шкоду (статті 22, 23 ЦК).

При вирішенні питання про наслідки невиконання представлюваною осо­бою «інформаційного» обов'язку тягар доказування його виконання має покла­датися на цю особу. Вона має довести, що вжила необхідних заходів для того, щоб поінформувати про скасування довіреності відомих їй третіх осіб, для пред­ставництва перед якими була видана довіреність (ст. 614 ЦК).

3. Можлива ситуація, коли наслідки правочину, укладеного представни­ком після скасування довіреності, покладаються на особу, яка видала дові­реність і згодом скасувала її, незалежно від виконання нею «інформаційного» обов'язку.

Зокрема, ч. З ст. 249 ЦК встановлює, що права та обов'язки щодо третіх осіб, які виникли внаслідок дій представника до того, як він дізнався або міг дізнати­ся про скасування довіреності, зберігають силу для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Однак, якщо третя особа знала або могла знати у момент вчинення правочину представником, що дія довіреності припинилася, права і обов'язки для представлюваного не виникають.

Можлива також ситуація, коли виконання «інформаційного» обов'язку осо­бою, яка видала довіреність і згодом скасувала її, неможливе, оскільки дові­реність є «безадресною», тобто видана для представництва перед невизначеним колом осіб (наприклад, загальна довіреність на управління майном). У цьому випадку права та обов'язки щодо третіх осіб, які виникли внаслідок дій представника до того, як він дізнався або міг дізнатися про скасування дові­реності, також зберігають силу для особи, яка видала довіреність, та її право­наступників.

4. Частина 4 ст. 249 ЦК передбачає, що законом може бути встановлено пра­во особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це положення є фак­тично винятком із загального правила, встановленого ч. 1 цієї ж статті, про нікчемність відмови довірителя від свого права на скасування довіреності. Зас­тосовується право видачі безвідкличної довіреності, звичайно, у тих випадках, коли впевненість представника та третьої особи у стабільності повноважень, передбачених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існу­вання відповідних правовідносин.

Разом із тим слід зазначити, що, хоча у ч. 4 ст. 249 ЦК мова йдеться про мож­ливість встановлення у законі «права особи» видавати безвідкличні довіреності на певний час, цілком очевидно, що у цьому випадку все ж таки має місце не «право» особи, а «обмеження» права останньої на скасування довіреності про­тягом певного часу, що ґрунтується на його попередній чітко вираженій волі встановити таке обмеження.