Стаття 242. Представництво за законом

1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

1. Вжитий у коментованій статті ЦК термін «представництво за законом» уявляється не зовсім точним, оскільки у більшості випадків для виникнення відносин представництва необхідна не лише наявність норми законодавства, але й інших юридичних фактів (події або адміністративного акту). Наприклад, по­вноваження особи на представництво інтересів підопічного виникає на підставі не лише припису закону, але й актів застосування права — встановлення опіки судом та рішення органу опіки та піклування про призначення певної особи опікуном (статті 60, 63 ЦК).

Характерною особливістю даного виду представництва є його спрямованість на захист прав і законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі. У зв'яз­ку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представниц­тва їхніх інтересів ззовні не має значення. Оскільки воля того, кого представля­ють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то така особа не може впливати на діяльність представника.

Специфічним також є правове становище представника. Якщо діяльність представника в інтересах дієздатної особи є реалізацією його права, то діяльність представника, спрямована на захист інтересів недієздатних осіб — це його обо­в'язок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, коли такий представник може вийти із кола осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються за­коном або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків позбавляють батьківських прав тощо).

Законними представниками малолітніх та неповнолітніх1 є батьки. Наведе­не положення закріплене не лише у ЦК, але й у СК України. Право батьків пред­ставляти своїх малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для пред­ставництва батька до того ж потрібна також наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини) або правочину (заява про визнання себе батьком ди­тини за відсутності шлюбу з матір'ю) або рішення суду про визнання батьком дитини.

Законними представниками малолітніх та неповнолітніх є також усиновлю­вачі, котрі за своїм правовим становищем дорівнюються до батьків. Їхнє праве на представництво ґрунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.

Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей будь-які право­чини. Але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умо­ви, що укладення таких правочинів не суперечить інтересам дитини.

2. Виникнення повноваження у опікуна ґрунтується на положеннях ч.2 ст. 242 ЦК, згідно з якою він є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, рішенні суду про призначення опіки, а також на адміністративному акті (рішенні про призначення опікуном). У сукуп­ності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення у опікуна повнова­ження для діяльності у якості законного представника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про при­значення опікуном.

Іноді внаслідок обставин, що склалися, в інтересах неповнолітніх діють осо­би, які перебувають з ними у спорідненості або свояцтві. Такі дії самі по собі не породжують прав і обов'язків для неповнолітніх. Це можливо за умови, якщо спеціальним актом такі особи визнані опікунами цих неповнолітніх. Адмініст­ративний акт подібного роду, звичайно, встановлює додаткові повноваження для опікунів. Закон не передбачає відмінностей в обсязі прав «природних» і призна­чених опікунів.

Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним. Разом із тим вони без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають май­нові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.

Піклувальники не виступають як представники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби не­повнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину або при ве­денні справ неповнолітнього у суді чи інших установах, піклувальники висту­пають як представники підопічного.

3. Частина 3 ст. 242 ЦК передбачає, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути також інша особа.

Випадки представництва згідно із законом передбачаються Законом Украї­ни «Про господарські товариства», ст. 48 якого встановлює, що голова правлі­ння акціонерного товариства має право без довіреності діяти від імені товари­ства.

Виникнення повноважень представника закон пов'язує також із фактом спільного господарювання, спільності майна. Виходячи з цього, можна стверд­жувати, що при здійсненні однією особою з подружжя правочинів щодо спільного сімейного господарства, вона виступає як сторона, що діє від імені і з інтересах також іншої особи з подружжя, бо згода останньої на здійснення такого правочину припускається (за винятком тих, правочинів що виходять за межі побутових).