Стаття 240. Передоручення

1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повнова­женнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в пов­ному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між осо­бою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимуше­ний до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен по­відомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відпові­дальність за дії замісника як за свої власні.

3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні пра­ва та обов'язки особи, яку він представляє.

1. Як виняток із загального правила про вчинення представником правочи­ну особисто допускається передоручення його здійснення іншій особі у випад­ках, передбачених ч. 1 ст. 240 ЦК. Така можливість, по-перше, може бути перед­бачена договором між особою, яку представляють, і представником.

Оскільки коментована норма не встановлює точно, про який саме договір сторін йдеться (той, що став підставою представництва, чи спеціальний договір

про передоручення, укладений вже після виникнення правовідносин представ­ництва), можна зробити висновок, що це можливо як в одному, так і в іншому випадку. Тобто, право на передоручення може бути застережене безпосередньо в договорі доручення, в довіреності тощо, або передоручення може бути санкціоноване представлюваним, якщо у представника є можливість отримати попе­редню згоду. При цьому згода не обов'язково має бути висловлена у вигляді до­даткового двостороннього документа, але можлива і в іншій формі (у листі, те­леграмі тощо).

По-друге, передоручення може ґрунтуватися на положеннях акта цивільно­го законодавства. Зокрема, таким спеціальним положенням акта цивільного за­конодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо був «вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє».

Частина 1 ст. 240 ЦК не визначає випадків, порядок та форму передоручення. Проте комплексний аналіз положень цієї та інших норм дозволяє зробити висновок, що передоручення вже за самою своєю сутністю може мати місце лише при добровільному представництві, яке ґрунтується на договорі сторін.

Оскільки представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ст. 244 ЦК) або безпосередньо на підставі договору (договору доручення, трудового договору тощо), то й передоручення можливе відповідно або шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику, або шляхом знесення змін у договір, який є підставою представництва.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі дові­реності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, у якій довіритель працює, на­вчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання ч. 4 ст. 245 ЦК).

Строк, на який видається довіреність у порядку передоручення, не може пе­ревищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

2. На представника, який здійснив передоручення, покладається додатковий інформаційний» обов'язок: він повинен повідомити про це особу, яку представ­ляє, та надати їй необхідні відомості про особу, котрій передав повноваження

(замісника). Це необхідно для того, щоб особа, яку представляють, у разі незго­ди з передорученням мала можливість вчасно скасувати довіреність, скористав­шись правом, наданим їй ч. 1 ст. 259 ЦК.

Гарантією захисту прав представлюваної особи від несумлінного передоручення є правило, згідно з яким невиконання представником зазначеного обо­в'язку, тягне його відповідальність за дії замісника як за свої власні.

3. При передорученні відбувається заміна суб'єктів правовідносин представ­ництва. Але це не впливає на існування самих відносин представництва та мож­ливість виникнення цивільних прав і обов'язків у представлюваного внаслідок дій іншої особи. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником первісного представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обо­в'язки представлюваного, як це було б, коли дії вчиняв первісний представник.