У разі коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зо¬бов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноваже¬ний управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках — правонаступника), ви¬платити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і ком¬пенсації, передбачені статтею 493 цього Кодексу для вивільню¬ваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
(Кодекс доповнено статтею 240' згідно із Законом № 6/95-ВР від 19.01.95)
1.  Не завжди визнання судом звільнення працівника неза¬конним пов'язане з фактичним поновленням його на роботі.
Можлива ситуація, коли на час розгляду спору незаконно звіль¬неного працівника підприємство, установа чи організація лікві¬довані. Тому його практично неможливо поновити на поперед¬ньому місці роботи. За таких обставин суд повинен постановити рішення про визнання звільнення необгрунтованим, але без по¬новлення працівника на роботі.
2.  Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у випад¬ку, коли працівника звільнено без законних підстав або з пору¬шенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, органі¬зації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквіда¬ційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках — правонаступника) виплатити цьому пра-
цівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга ст. 235 КЗпП). Одночасно суд визнає працівника звільне¬ним за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами України» із змінами і доповненнями, внесеними поста¬новами Пленуму Верховного Суду України № 4 від І квітня 1994 р. та № 18 від 26 жовтня 1995 p.).
3. Згідно з коментованою статтею зайнятість вивільнюваних працівників забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Зокрема, працівникам, які втратили роботу у зв'язку із зміна¬ми в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 КЗпП), вста¬новлені особливі гарантії за умови їх реєстрації в службі зай¬нятості протягом семи календарних днів після звільнення як та¬ких, що шукають роботу (ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. із змінами і доповненнями від 17 листопада 1992 р. та 21 листопада 1997 р. // Відомості Верхов¬ної Ради України. — 1991. - № 14. - Ст. 170; 1993. — № 2. — Ст. 3; 1998. - № 11-12. - Ст. 44).
Зазначеним працівникам гарантується:
—  надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи;
—  право одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 процентів — протягом 90 кален¬дарних днів і 50 процентів — протягом наступних 210 календар¬них днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;
—  збереження на новому місці роботи, на весь період профе¬сійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої за¬робітної плати за попереднім місцем роботи;
—  право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпе¬чення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на піль¬гових умовах).
4.  Виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП) провадиться за попереднім місцем роботи.
5.  Статтю 49і КЗпП виключено (Закон України № 2213-ІІІ від 11 січня 2001).