Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні ...
Стаття 24.Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Цей припис конкретизує закріплену в ст. 21 Конституції України вихідну засаду — принцип рівності всіх прав людини щодо тих осіб, які є громадянами України. Говорячи про рівні права, слід чітко усвідомлювати нетотожність таких явищ, як рівноправність і рівність, а також відмінність між поняттями, що ними ці явища відображаються (адже у коментованій статті вживаються обидва ці поняття). Рівноправність — це однаковість, тобто рівність, прав людини і громадянина у всіх і кожного. Вона поділяється на загальносоціальну та юридичну. Загальносоціальна рівноправність — це однаковість основних прав і свобод кожної людини. Юридична рівноправність — це однаковість, рівність юридичного статусу державно-правоздатних суб'єктів, насамперед рівність їх основних (конституційних) прав та юридичних обов'язків. Інакше кажучи, загальносоціальна рівноправність полягає у фактичній, «матеріальній» рівності прав і свобод людини, а юридична рівноправність — у формальній рівності юридичних прав і свобод. Рівність людей — це фактична, реальна однаковість їхніх соціальних можливостей у використанні прав та свобод людини й у виконанні соціальних обов'язків. Зважаючи на об'єктивно зумовлену, закономірну неоднаковість властивостей, особистих здібностей, реальних можливостей кожної людини та особливість, унікальність індивідуальних умов її життя, соціальна нерівність як неминучий результат і вияв такої неоднаковості може бути частково послаблена, пом'якшена за допомогою спеціальних заходів (пільг або ж обмежень) з боку держави та інших суб'єктів суспільства.
Коментований припис, проте, не є простим дублюванням положень ст. 21 Конституції України: адже у ньому йдеться, по-перше, лише про права і свободи «конституційні», а по-друге — про ті, якими Українська держава наділила тільки своїх громадян, а не всіх людей, що перебувають на її території. Щоправда, вказівка на те, що громадяни є рівними перед законом, істотно розширює сферу юридичної рівності, не обмежуючи її тільки конституційними правами і свободами. З цієї вказівки випливає, що всі права і свободи громадян, закріплені в законах, теж мають бути принципово рівними, однаковими.
Не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Привілеї — це додаткові юридичні права, якими наділяється (або ж ті юридичні обов'язки, від яких звільняється) за певних умов та на певних підставах частина людей. Поняття обмеження прав людини було вже роз'яснено у коментарі до ч. З ст. 22 Конституції України. Коментований же тут припис фіксує загальний принцип неприпустимості встановлення, за будь-яких соціальних чи особистіших підстав, привілеїв і обмежень. Цей припис знову ж таки є виразом і конкретизацією засади рівноправності усіх людей. Деякі з підстав правопривілеїв або правообмежень названо тут більш-менш конкретно, оскільки саме вони, як свідчить попередня та й певною мірою сучасна соціальна практика, використовувались для визначення юридичного статусу людини. Проте цей перелік підстав не є вичерпним, про що свідчить вираз «іншими ознаками». Водночас є цілком очевидним, що реалізація цього демократичного, гуманного принципу завжди була й нині залишається досить складною проблемою, оскільки він, як і будь-який інший принцип, не може бути абсолютним, «безмежним», не позбавлений жодних винятків.
Усі можливі привілеї, а також обмеження слід поділяти на соціально-підставні, обгрунтовані, виправдані (цілком, або значною мірою, або ж частково) та соціально безпідставні, необгрунтовані, невиправдані (або цілком, або значною мірою, або ж частково). Визначальним критерієм такого, розподілу є насамперед сприяння забезпеченню фактичної соціальної рівності шляхом встановлення формальної нерівноправності, тобто саме шляхом юридичних привілеїв та обмежень (наприклад, щодо дітей, пенсіонерів, інвалідів). Уявлення про такий критерій, а також про міру (ступінь) обгрунтованості привілеїв чи обмежень мають, ясна річ, оціночний характер і є конкретно-історичними. Тому в соціально неоднорідному суспільстві їм притаманна, як правило, неоднозначність, а самі привілеї та обмеження внаслідок цього є здебільшого предметом гострих суспільно-політичних дискусій, суперечок, навіть конфліктів. Яскравим свідченням цього можуть бути наступна (заключна) частина коментованої статті та проблеми, пов'язані з її реалізацією.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. У коментованому приписі зазначено основні напрями державних заходів, спрямованих на забезпечення фактичної рівності жінки і чоловіка. Тому вираз «рівність прав», який тут вжито, видається дещо неточним, неадекватним, адже за смислом цього припису йдеться не про рівноправність, а саме про рівність (фактичну, соціальну). Таких напрямів є два: з одного боку, це закріплення рівних прав (рівноправності жінки і чоловіка в усіх сферах суспільного життя), а з другого — встановлення для жінок, зокрема для певних їх груп, спеціальних пільг (деякі види таких пільг прямо зазначено у коментованому приписі).
