Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства

1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосу­вання до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

1. Правочин, вчинений під впливом насильства, визнається недійсним внас­лідок відсутності волі самого учасника на вчинення правочину. Волевиявлення в даному випадку відображає волю не самого учасника правочину, а волю будь-якої іншої особи, яка здійснює вплив на учасника правочину.

Під насильством у коментованій статті розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, побиття, заподіяння болю); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілес­них ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення ди­тини, пошкодження майна особи). Різновидом насильства може вважатися службовий вплив керівника на свого підлеглого з метою спонукання останнього до укладення правочину з продажу акцій керівнику шляхом застосування дисцип­лінарних стягнень, звільнення, зниження винагороди, пониження в посаді тощо. Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є ре­зультатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить кримінальне діяння. Однак ст. 231 ЦК безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінальних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже, насильство може і не підпадати під дію КК України, але воно завжди, з позицій цивільного права, є неправомірним.

Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом на­сильства; не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

2. Правочин, який вчинено під впливом насильства, належить до оспорюваних правочинів (due. коментар do ст. 215 ЦК). Крім загальних наслідків, перед­бачених ст. 216 ЦК, до таких правочинів застосовуються також наслідки, передбачені ч. 2 ст. 231 ЦК. Винна особа, яка застосувала насильство, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі, а також моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку із вчиненням такого правочину. Із змісту ч. 231 ЦК можна дійти висновку, що збитки і моральна шкода мають відшкодовувати­ся фізичній особі як учаснику правочину, у тому числі тій, яка була представни­ком юридичної особи. Якщо ж збитки будуть завдані і такій юридичній особі, вони також можуть бути відшкодовані, але вже за правилами деліктної відпові­дальності (глава 82 ЦК).