Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

1.Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку вчиненням цього правочину.

1. Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вада­ми волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сфор­мувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною пра­вочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підстава для виз­нання правочину недійсним відрізняється від помилки, що має істотне значен­ня. Відмінності між цими правовими термінами полягають у наступному. Об­ман — це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу .ворону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом неправильного уявлення обставин правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторо­ни ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (ст. 230 ЦК). Сам по собі факт продажу товару з недоліками, не зазначеними в договорі, і про які про­давець не знав, ще не дає покупцю права вимагати визнання договору недійсним. За таких обставин покупець може звертатися з позовом про розірвання догово­ру, про застосування інших санкцій.

Неправильне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформува­лося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст. 229 ЦК (due. коментар до неї). Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов'язки сторін, такі власти­вості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (див. коментар до ст.229 ЦК), так і обставин, що зна­ходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину. Наприк­лад, громадянин, який продає крадену річ, навмисно вводить покупця в оману, запевняючи його у необхідності здобуття коштів, потрібних на термінове ліку­вання. Якщо б покупець знав про справжні мотиви правочину (збут краденого), то договір не був би укладений.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки сторони, повідом­лення нею про будь-які обставини, яких насправді нема (повідомлення недосто­вірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів на право власності на продавану річ, на право вчинення такого правочину), так і у виг­ляді свідомого замовчування обставин, що можуть перешкодити укладенню правочину. Не будуть визнаватися недійсними за коментованою статтею правочини сторін, одна з яких обіцяла другій стороні допомогти у працевлаштуванні, навчанні, будівництві тощо, але таких обіцянок не виконала. Суб'єктом введен­ня в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним нема.

2. Загальним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслі­док обману, є двостороння реституція, яка здійснюється за правилами ст. 216 ЦК (див. коментар до неї). Додаткові майнові наслідки передбачаються ч. 2 ко­ментованої статті, в силу якої потерпілому відшкодовуються збитки в подвійно­му розмірі та моральна шкода, що завдані у зв'язку із вчиненням такого право­чину (див. коментар до статей 22—23 ЦК).